ХАМЕЛЕОН – АНТОН ЧЕХОВ
ЛІТЕРАТУРА І МОРАЛЬНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ
АНТОН ЧЕХОВ
ХАМЕЛЕОН*
Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик* з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша… На площі ні душі… Повідчинювані двері крамниць і шинків позирають на світ Божий похмуро, як голодні пащі, коло них нема навіть жебраків.
– То ти кусатись, клятий? – чує раптом Очумєлов.- Хлопці, не пускайте його! Нині не дозволено кусатися! Держи! А… а!
Чути собаче
– Начебто безпорядок, ваше благородіє!..- каже городовик.
Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих
– З якої це нагоди тут? – питає Очумєлов, врізаючись у натовп.- Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?
– Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю…- починає Хрюкін, кашляючи в кулак,- про дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець… Ви мені пробачте, я людина, котра робоча… Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну… Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварюки терпіти… Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі…
– Гм! Гаразд…- каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами.- Гаразд… Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Пора звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін,- звертається наглядач до городовика,- дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він, напевно, скажений… Чий це собака, питаю?
– Це, здається, генерала Жигалова! – каже хтось із натовпу.
– Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто… Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ… Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити?- звертається Очумєлов до Хрюкіна.- Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж… відомий народ! Знаю вас, чортів.
– Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він, не бувши дурний, і хапнув… Дурнувата людина, ваше благородіє!
– Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед Богом… А якщо я брешу, то нехай мировий* розсудить. У нього в законі сказано… Нині всі рівні… У мене в самого брат у жандармах… щоб ви знали…
– Не базікай!
– Ні, це не генеральський…- глибокодумно зауважує городовик.- У генерала таких нема. У нього все більше лягаві*.
– Ти це напевно знаєш? ‘
– Напевно, ваше благородіє…
– Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це – чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду… стерво, та й годі. І отакого собаку тримати? Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то, знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить – не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай… Треба провчити! Пора…
– А може, і генеральський…- думав вголос городовик.- На морді не написано… Оце якось у дворі в нього такого бачив.
– Звісно, генеральський!- каже голос з натовпу.
– Гм… Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто… Щось вітер подув… Морозить… Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав… І скажи, щоб його не випускали на вулицю… Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака – ніжна тварина… А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..
– Кухар генеральський іде, його спитаємо… Гей, Прохор! Ходи – но, голубе, сюди! Поглянь на собаку… Ваш?
– Вигадав! Таких у нас зроду не було!
– І питати тут довго нема чого,- каже Очумєлов.- Він бродячий! Нема чого тут довго балакати… Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий… Знищити – от і все.
– Це не наш,- каже далі Прохор.- Це генералового брата, .що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий…
– Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? – питає Очумєлов, і все обличчя його ясніє від розчулення.- Ох, ти, Господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?
– В гості…
– Ох, ти, Господи… Скучили за братиком… А я ж і не знав! То це
Їхній собачка? Дуже радий… Візьми його… Собаченятко нічого собі… Метке таке… Хап цього за палець! Ха-ха-ха… Ну, чого тремтиш? Ррр… Рр… Сердиться, шельма… цуцик отакий.
Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна.
– Я ще доберуся до тебе! – погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.
Словничок
Городовик – посада в поліцейській охороні міста.
Лягаві – порода мисливських собак.
Мировий – суддя, який розглядає незначні справи, встановлює мир між сторонами, що сперечаються.
Хамелеон – порода ящірок, які швидко змінюють колір шкіри залежно від оточуючого середовища.
Хортеня – цуценя мисливської породи.
Запитання й завдання
1. Яке враження одразу справляє на читача Очумєлов? Чому Антон Чехов привертає нашу увагу до його одягу?
2. Що намагається підкреслити автор, називаючи поліцейського наглядача на прізвище, на відміну від городового?
3. Опишіть місце, де відбуваються події. Чому навколо Хрюкіна збирається натовп? Яких людей зобразив художник на малюнку?
4. На які деталі зовнішності звертає увагу автор? Чому Антон Чехов обрав “героєм” не дорослого пса, а цуценя?
5. Чи випадково Хрюкін став жертвою собачати? Чи вважав Хрюкін себе винним у тому, що сталося? Як він поводиться перед поліцейським наглядачем? Як до Хрюкіна поставився натовп? Поміркуйте, з якою метою Чехов називає професію Хрюкіна. Чи підходить цьому персонажеві його прізвище?
6. Зверніть увагу на те, як Очумєлов говорить. Які художні деталі використовує автор, змальовуючи його постать?
7. Розгляньте схему. Дайте визначення комічного. Прочитайте в короткому літературознавчому словнику про його різновиди. З’ясуйте, які з них є в оповіданні “Хамелеон”.
1. Зверніть увагу на те, як швидко Очумєлов змінює свою думку. Порівняйте його виступи на захист Хрюкіна і на захист собаки. Як така поведінка характеризує героя?
2. Перечитайте й порівняйте перші та останні рядки оповідання. Чим вони відрізняються? З яким почуттям автор починає оповідання і з яким закінчує?
1. Як Антон Чехов ставиться до своїх героїв? Чи співчуває Хрюкіну? Чи погоджується з Очумєловим? Чому саме такі прізвища автор дав героям твору?
2. Які риси людського характеру висміює автор в оповіданні?
3. За допомогою яких засобів письменник створює комічні ситуації?
Поясніть роль комічного в характеристиці персонажів і розкритті ідеї твору.
4. Зазначте художні деталі в оповіданні. Яка їх роль у створенні комічних образів, ситуацій?
5. Як ви розумієте назву твору? Кого з героїв можна назвати хамелеоном?
Чи зустрічали ви таких людей у своєму житті?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)