Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси народу
Коли хочуть щось добре сказати про народ, то розповідають про його землю, гори, лісах і ріках. Згадують, яких великих людей дала ця земля миру. Творчість Ліни Костенко – приклад шляхетного служіння поезії й народу. Вона пише про стривожену душу людини, зображує її боротьбу й пориви на щастя крізь безпросвітні Хмари й безнадійно покалічене життя. Від вірша до вірша, як по сходам, піднімається усе вище й вище поетична краса й велич поетеси, у якій розкривається Історія, героїка, минулої й сучасне нашої України
Все це з найбільшим блиском втілилося
Ідеалом любові для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звела “начебто в нагороду за те, що мали гарні душі”. Так же сильної була й Марусина любов до Григорія. Вона мріяла про сімейне щастя, де чоловік і жінка йдуть поруч все життя, зустрічаючи разом і радість, і горі. У цьому показується прекрасна моральна риса героїні – відданість любові, уміння йти на самопожертву заради подружнього щастя. Марусина любов виросла, як пісня, а коли обірвалася, то, “як струна”, на найвищій ноті, спалила душу в попіл, залишивши в ній єдине питання: “Чому Григорій покинуло її, пішов свататися до Галі Вишняковке?”. Маруся не висуває обвинувачення йому в зраді, а карає себе, що не розпізнала раніше свою неравность із Григорієм за духом, тому що “неровня душ – це гірше, ніж майна!” Так, зраду можна забути, але простити її не можна, вона так боляче ранить душу, безжалісно рве серце на шматочки. У тім і виявилася моральна краса Марусі Чураевни, що вона змогла простити Григорія, сховати біль і образу, тому що зрозуміла: “Моя любов досягала піднебіння, а Григорій ходив ногами по землі”. Цими словами дівчина затверджує своє достоїнство, тому що любити так, як любила Маруся, уміє кожна жінка. Героїня добутку мудра, вона добре бачить людські недоліки, намагається зрозуміти й по можливості, виправдати погані вчинки. Тому й не засуджує самовпевнену Галю, що вирішується осміяти переможену суперницю
Маруся Коштує вище цього, це ще одна з видатних рис, що виділяє героїню меж всіх інших. На відміну від міщанських поглядів Галі, Маруся не стане додатком свого чоловіка, як Вишняковка, тому що керується словами батька, що не сушив собі голову земельними наділами, а “побачив свою долю, – от ти, от я, тепер нас буде двоє!”. Життєва мрія Марусі – не зрадити свій народ, бути завжди потрібної людям, своїй Україні. Весь добуток пронизаний почуттями любові до рідної землі, вони передаються й головній героїні. Подорожуючи з Полтави в Київську лавру, Чураевна начебто прозріває й усвідомить свою причетність до долі народу, тому що бачить горі роздертої України. Душу дівчини оживає від доторкання до страждань співвітчизників, будячи в ній нові риси. Вона найкраща представниця своїх націй, для якої Україна стала другою матінкою. Показуючи свої патріотичні риси теперішнього людини-борця, Маруся гідна того, щоб Україна визнала неї своєю дочкою. Душу Марусі була завжди відкрита всім, і тому серце дівчини наповнювалося гордістю, коли вона чула, як козацький полк співав її пісні, відправляючись вдорогу.
Проходять роки, за вікном XXI сторіччя. Залишилися в сивій давнині спогаду про переможні подвиги українського народу, про страждання й мучення, болі й розчаруванні, про очікування кращого. Життя не коштує на місці, а йде далі, не залишаючи нам можливості виправляти свої помилки. Але не забути нам чудової дівчини з легенди, що стала зразком вірної, відданої любові, достоїнства й непереможності. Я згодна тим, що людина ніколи не повинен ставати на коліна, принижуватися, а повинен іти тернистим шляхом життя з високо піднятою главою. І нехай Григорії, яких зараз теж багато, подумають, що для них важливіше: гаманець із грішми, або любляче, вірне серце, що палко б’ється
(2 votes, average: 3.00 out of 5)