Втілення краси і вірності в образі Ярославни (за поемою “Слово о полку Ігоревім”)
Взятися за розкриття цієї теми мене спонукало незвичайне почуття, яке народилося у моїй души під час читання “Слова” і яке продовжує хвилювати й нині. Серед сурових подій лихоліття 1185 року, що в моїй уяві ототожнюються із сонячним затемненням, золотим промінчиком сяє образ Ярославни. її пісня-плач чарівною струною бринить і пронизує поважну розповідь про важкі й сумні події нашої історії, а сам образ княгині бентежить душу, викликає захоплення й шану. Перечитуючи твір ще раз, ти вже не можеш байдуже або спокійно стежити за подіями в “Слові”,
Ти пробив єси кам’яні гори через землю половецькую.
Ти леліяв єси на собі Святослава насади
До полку Кобякового.
Прилелій, господине, мою ладу мені,
Щоб я не слала йому сліз на море рано.
Може, саме тому, що Ярославнині заклинання так нагадують нам українські голосіння, ми ще більше переймаємося стражданнями нашої прадавньої співвітчизниці. Ми бачимо в ній прекрасне втілення’ жіночого кохання, зажуреної турботи і, безперечно, сподівань на щастя. Вона свято вірить у силу свого кохання, яке зцілить милого, досить їй лише здійснити єдине бажання:
Полечу, – рече, – я чайкою по Дунаєві,
Омочу шовковий рукав у Каялі-ріці,
Утру князю кривавії його рани
На дужому його тілі.
З неперевершеною майстерністю розкрив образ княгині у поезії “Плач Ярославни” Тарас Шевченко. Кожне слово вкарбовується в серце, залишається у пам’яті, бентежить душу. А коли прочитаєш фінальний самовирок “Загинув ладо – й я загину!”, раптом розумієш, що такої біди не може трапитися – це було б найвищою несправедливістю щодо святого й страдницького кохання Ярославни. Можна було б багато писати, наскільки мене захопив образ Ярославни, як він мені сподобався. Але я твердо впевнена, що зі сторінок “Слова” ввійшла у моє життя людина, яка стала однією з найулюбленіших моїх героїнь і, можливо, взірцем мужності у нелегкі хвилини.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)