Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно піднесений. її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадянсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов’язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з’являються у творчості поетеси. Прагнення до боротьби за свободу – один
із провідних мотивів патріотичної поезії Лесі Українки. Він яскраво звучить у вірші “Contra spem spero!”: Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. У поезії злилися особисті болі й настрої з горем народу. Цей вірш, як і вся творчість письменниці, – яскраве свідчення титанічного духу Лесі Українки, яка забувала про власний біль, для визволення народу готова була виконувати найважчу працю. Поезія пройнята оптимізмом. Героїня вірша, поставивши запитання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння. Викликає
захват рішучість героїні позмагатися з чорними, реакційними силами: Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Контрастні символічні образи “квітки на морозі”, “серед лиха співати пісні”, “ясна владарка темних ночей” відтворюють неволю народу і його світлі сподівання на визволення. Улюбленими образами поетеси є “зірка провідна” і “весела весна”, що в різних творах сяють новими ідейно-емоційними гранями. Вірш “Contra spem spero!” пройнятий твердою вірою в перемогу життєдайних сил – світла над темрявою, веселої весни над лютою зимою. Г від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть – і настане Ще й для мене весела весна. Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги під пером поетеси переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Гучним акордом громадянсько-політичної лірики Лесі Українки був цикл віршів “Сльози-перли”, в якому поетеса “піднімає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим у кайдани”, – як образно висловився про цей цикл віршів І. Я. Франко: Або погибель, або перемога – Сі дві дороги перед нами стане… Котра з сих двох нам судиться дорога? Дарма! повстанем, бо душа повстане. Наступним твором, що мав широкий резонанс ще за життя автора, була поезія “Досвітні огні”. Виняткову прозорливість виявила поетеса, відчувши і побачивши народження досвітніх вогнів серед темної самодержавної ночі. У цьому вірші два головні, контрастні за змістом, символічні образи – “ніч темна” і “досвітні огні”. “Ніч темна”, “владарка ніч”, з її чорними, широкими крилами символізує реакційні сили царської імперії, що прагнули навіки утвердити своє панування: “Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі”. Всеімперський характер самодержавного гніту підкреслюється анафорою: Навколо темнота тяжка, Навколо все спить, як в могилі. Так передані поетесою відчуття задушливої, мертвотної атмосфери царської Росії. На боротьбу з “темнотою тяжкою” виступають світлі, передові сили суспільства: Досвітні огні переможні, урочі Прорізали темряву ночі, Ще сонячні промені сплять, – Досвітні огні вже горять. То світять їх люди робочі. Провідна ідея твору – полум’яний заклик світити досвітні огні, зневажаючи небезпеку, мужньо боротися проти ненависного рабства: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли, – Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла. У поезії Лесі Українки нерідко важко розрізнити особисте й громадське. Справді, тільки поєднання особистого болю в органічному сплетінні з уболіванням громадським міг зродити такі вистраждані, такі карбовано-пекучі слова: У чорную хмару зібралася туга моя, Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився, Ударив перуном у серце… Нехай там збирається гірша, страшніша негода, Нехай там узброїться в гостру огненную зброю, Я вийду сама проти бурі І стану – поміряєм силу! Тема боротьби проти соціального й національного гноблення розроблялася поетесою на різному життєвому матеріалі (сучасному й історичному), часто втілювалася в несподівано прекрасні образи. Так, письменниця розповідає, що 1897 року під час лікування в Криму, на вершині гори Ай-Петрі, де “наче льоди на північному морі… усе задавило каміння, наче довічна тюрма”, вона побачила “наче пломінь” велику й чарівну квітку: Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг, Що задавив і могутні дуби, І терни непокірні. Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga, Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь І шанувать її більше від пишного лавра. (“Уривки з листа”) Такою чарівною квіткою була й сама Леся Українка, яка в алегоричних образах ствердила ідею перемоги живих, прогресивних суспільних сил над “довічною тюрмою”. Цей твір дав їй ще одне ім’я – Ломикамінь, а Андрію Малишку – право сказати про поетесу-борця: Встала квіткою Ломикаменем, Щоб імперію розвалити… (“Лесі Українці”)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)