Вона була, як голос України (за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)
Творчість Ліни Костенко, безкомпромісної письменниці, хвилює кожного, бо завжди актуальна, сучасна. Сучасна навіть тоді, коли поетеса веде нас таємними стежками минувшини, адже пов’язує її з проблемами сьогодення. Вона турбується про духовний світ співвітчизників, які на шляху національного відродження не повинні забувати гірких та героїчних сторінок історії, аби не розгублені були ті моральні цінності, що віками створювалися народом. У зв’язку з цим необхідно відзначити велику роль історико-філософського роману у віршах ” Маруся Чурай
І оживає історія в піснях Марусі Чурай, легендарної полтавської співачки, яка своєю творчістю
…її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і ті пісні.
У бурхливі роки боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького за волю й незалежність пісні талановитої полтавчанки кликали людей на боротьбу в ім’я життя.
Їй, чиє ім’я пронесено через віки піснями й легендами, Ліна Костенко відводить центральне місце у творі. Батько співачки Гордій Чурай, соратник гетьмана Павлюка, героїчно загинув у боях з ляхами. Він став героєм народної Думи, яку почула Маруся від кобзаря. її особиста “печаль торкнула вперше слово”, що зажило з тих пір болями країни.
Маючи тонку поетичну душу, дівчина пережила романтичне Кохання до Гриця Бобренка, та тяжка зрада каменем лягла на серце. За збігом обставин Гриць випив отруту, яку Маруся приготувала для себе. Дівчину звинувачують у вбивстві. Суд виніс вирок – “скарати на горло”. Але народу не байдужа доля піснярки, її захищають. Іван Іскра, син гетьмана Якова Остряниці, пристрасно виголошує:
…ця дівчина не просто так, Маруся.
Це голос наш. Це – пісня. Це – душа…
Вона була, як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
Кохаючи дівчину, розуміючи значення її поетичного слова для історичної долі Вітчизни, Іскра просить захисту в Богдана Хмельницького. Універсал гетьмана рятує співачку від страти.
Від переживань вмирає мати, самотньою залишається Маруся’. Почуття провини за смерть найріднішої людини відбирає сили. Щоб хоч трішки зняти з душі тягар пекельних мук, дівчина йде на’ прощу до Києва. Ось іде вона “крізь горе навпрошки через удовині села”. Бачить горе, страждання людей:
– Ви звідки, люди?
– З голоду, з Волині.
– З села якого?
– Вимерло Село.
Люди в розпачі позапалювали свічки, чекають смерті. Страшні картини лиха, недоля розтерзаної батьківщини вражають дівчину в саме серце:
Пів-України – сироти козацькі
Од Лохвиці до самої Молдови.
Пів-України – то козацькі вдови…
Ні захисту в житті, ні допомоги.
Чи ж може вмерти пам’ять людська? Ні. Маруся жадібно вбирає в себе лихо народної землі, її талант подарує нащадкам прекрасні пісні, що нагадуватимуть і застерігатимуть, навчать любити Україну з її “красою, високою і нетлінною”.
Життєва дорога кожної людини має свій кінець. Маруся захворіла на сухоти. Іде весна, а дівчина згасає. Козацький полк співає Марусиних пісень. Постать талановитої дівчини, обдарованої чарівним голосом, виростає до символу високої духовності:
Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.
Пісні Чураївни живуть серед людей, звучать славними й трагічними мелодіями України. Роман Ліни Костенко пробуджує почуття національної гідності, закликає не бути байдужими до історії Вітчизни, допомагає відчути значущість нашої нації у цьому світі, яка заслуговує на визнання, щастя, глибоку пошану.
Творчість Ліни Костенко – це мужність та зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним та майбутнім. Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” побачив світ у 1979 році. М. Слабошпицький, український літературознавець, відзначив: “Маруся Чурай” Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу”. Але розглядати Твір тільки як історичний не можна. Необхідно підійти й до розв’язання проблеми “людина і час”, “людина і світ”.
Маруся Чурай – головна героїня роману. У цьому образі органічно переплелося особисте й загальнонародне. Вона – натура творча, а тому особлива, з ніжною, вразливою душею. “Ця дівчин не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа”. Таку оцінку дає піснетворці Іван Іскра. Саме йому доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту.
Роман починається сценою суду, в якій виявляється ставлення героїв роману до дівчини. Для одних вона – гордість, душа народу, для інших – вбивця. Маруся болісно переживає драму – зраду Гриця Бобренка, який сам випив зілля, яке вона приготувала для себе. їй здалося, що “нікому немає гірше в світі”, як їй. Маруся розуміє, що “нерівня душ – це гірше, ніж майна!” Бо Бобренко – непевний у поглядах, запопадливий перед багатством: “Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні.
Його роздвоєність ятрила серце Марусі. Але лікували пісні, які служили народові. На початку IV розділу роману авторка пише: “Тут, може, ідеться про долю країни!- а я про чиєсь там одненьке життя”.
А може, історія країни й складається з мільйонів людських доль? Щасливих, трагічних, талановитих, пересічних. У творі зображена ціла галерея образів: мужніх Леська Черкеса та Івана Іскри, легендарного Богдана Хмельницького, мудрого діда Галерника та багатьох інших. Це вони допомогли Марусі визначити справжнє місце її таланту у житті.
Шлях на прощу з Полтави до Київської лаври став прозрінням дівчини, усвідомленням причетності до долі народу. Мандри з дяком показали героїні горе розтерзаної України і в минулому, і в сучасному. Маруся зрозуміла, що її горе є мізерним у порівнянні зі всенародною трагедією: “Комусь на світі гірше, як тобі”.
Душа дівчини наче оживає від дотику до страждань співвітчизників. Так Ліною Костенко вибудувана проблема “митець і народ”.
Роман “Маруся Чурай” актуальний у наш час. Потребують вирішення й зараз проблеми: “вірність і зрада”, “батьки і діти”, “митець і суспільство”. А образи твору, сповнені філософських узагальнень, допомагають знайти вихід із складних життєвих лабіринтів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)