Цього літа я відпочивав у двоюрідного брата Сергія в селі Шляхове. Я думав, що цілими днями буду пропадати на ставку, збирати гриби після дощу, а може, і в нічному колись удасться побувати. Брат розповідав мені, як цікаво пасти коней уночі. Це і є нічне.
Власне, так воно й було спочатку: я купався в ставку, загоряв, але Сергій тільки раз зміг скласти мені компанію. Він мій одноліток, йому дванадцять років, але на відміну від міських однолітків у нього багато обов’язків. У них на подвір’ї кури, гуси, качки, двоє поросят, дві кози – словом, господарство
велике. Батьки весь день зайняті, й Сергію доводиться частину роботи в особистому підсобному господарстві брати на себе. Зрозуміло тепер, чому Сергій не міг розважатися разом зі мною. Але і я незабаром зрозумів, що відпочивати, як я задумав, не зможу, мені було незручно сидіти без діла, коли мій двоюрідний брат трудиться. І я взявся допомагати йому. Одного разу він сказав: “Сьогодні ми з тобою підемо до лісу ловити їжаків”. Навіщо потрібні їжаки в господарстві, Сергій не пояснив. “Усе побачиш сам”, – промовив він.
Піймавши двох їжаків, ми принесли їх додому і спустилися з ними в льох.
Поклали їжаків на земляну долівку. До цього вони були згорнутими в клубок. Відчувши волю, їжаки розгорнулися і стали діловито обнюхувати приміщення. “У льосі завелися миші, – пояснив Сергій, – от їжаки і будуть їх ловити. Вони справляються з цим краще всякої кішки”. – “Але у вас є і кішка! Чи не простіше було дати їй виконувати свою роботу?” Сергій відповів на те: “Кішка чомусь боїться льоху як вогню. Піднімає такий лемент, коли її закривають у ньому, що дворовий собака Дике не знаходить собі місця. А коли миші зникнуть, ми їжаків знову випустимо на волю. Так у нас у селі багато хто робить”.
