Власні міркування про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Чому головним героєм роману стала саме така людина, як Євгеній Онєгін? Чому Пушкін звернув на нього увага? Я думаю, що такі люди оточували його. Чимсь вони відрізнялися від нього, чимсь були схожі. Автор недарма затверджує: “Ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь”. Але проте ми можемо затверджувати, що Євгеній Онєгін – один із самих утворених людей свого часу. Він прекрасно знав історію:
* Але днів минулі анекдоти
* Від Ромула до наших днів
* Зберігав він у пам’яті своєї…
У часи Пушкіна слово “анекдот” мало
* Встає купець, іде рознощик,
* На біржу тягнеться візник…
* А Онєгіну
* він усе ще в постелі:
* Спокійно спить у тіні блаженної
* Забав і розкоші дитя.
* Прокинеться за полудень, і знову
* До ранку життя його готове,
* Одноманітна й строката…
Напевно, ми не ладь були б трошки пожити так. На перший погляд життя Євгенія приваблива. Трошки, але все життя?! Уявимо собі: щодня “те ж, що й учора”. Але адже Онєгін – освічена людина. Невже йому це не набридло? Набридло!
* …Рано почуття в ньому охолонули;
* Йому знудив світла шум.
Варто звернути увагу на те, що не тільки красуні, але й “друзі й дружба набридли”. Я думаю, що при такому способі життя, що вів Онєгін, не може бути теперішніх друзів. Але ж він зустрічав у світлі не тільки легковажних залицяльників, але й Каверіна, Чаадаєва, Пушкіна. Чому ж він не зблизився з ними? Пушкіна постійно підкреслює різницю між Онєгіним і собою”. Але це лихо, а не провина Євгенія, що в суспільстві, що його оточувало, він почував свою непотрібність. Лихо Онєгіна й у тім, що “праця завзятий йому був тошен”. Євгенію нічого не треба – у цьому його трагедія. Холодність героя, байдужість до людей, спустошеність – от що бачимо ми в ньому. Устав від такого порожнього життя, Онєгін їде в Село. Людина, що звикла до праці, знайшов би там для себе величезне поле діяльності. Євгеній теж намагався: Ярем він панщини стародавньої Оброком легенею замінив…
* На більше його не вистачило.
* Може бути, його зацікавлять люди?
* Але які?
Досить згадати дядька, що “років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився й мух давив”. Може бути, інші сусіди содержательнее? Так ні, “їхні розмови про провину, про псарню, про свою рідню” Онєгіну нудні. І отут він знайомиться з Ленским. Це зовсім інша людина, вона не схожий на сусідських поміщиків. Зустрівшись і подружившись із Ленским, Євгеній Онєгін на якийсь час начебто б ожив. От він поїхав знайомитися з улюбленої Ленского Ольгою й по дорозі назад кидає Ленскому фразу: “Я вибрав би іншу”, маючи на увазі Тетяну. От, здається, і зустрілися два чоловіки, які могли дати один одному щастя. Але Онєгін не вірить у любов, не вірить у щастя, ні в що не вірить. Роки, прожиті у фальшивому світі, не пройшли для нього даром. Після стількох років життя в неправді Євгеній не може цілком віддатися своєму щастю. Цим і пояснюється його трагічне нерозуміння Тетяни. Свою одповідь Тетяні він пояснює турботами про юну дівчину.
На перший погляд одповідь Онєгіна здається навіть дуже шляхетною. Але якщо задуматися, то можна зрозуміти, що герой мертвий душею. Він злякався хвилювань любові, страждань. Звичайно, він міг би насолодитися любов’ю Тетяни, але він не звичайний світський франт, він все-таки вище цих людей, тому й говорить Тетяні:
* Коли б життя домашнім колом
* Я обмежити захотів…
* Те, вірно б, крім вас однієї,
* Нареченої не шукав інший…
Можливо, саме така дівчина, як Тетяна, була колись мрією Євгенія, але світло вбило в ньому всі ідеали. Головна трагедія Онєгіна в тім, що він не може пожвавити свою душу, зіпсовану світлом. Убивство Ленского допомагає нам зрозуміти складний характер Онєгіна: адже він розумніше, мудріше Ленского, міг би відмовитися від дуелі, пояснити все другові. Але Онєгін, що вважає себе вище навколишніх його людей, у той же час є рабом цього суспільства. Його лякають регіт і пересуди дурнів. Дивно зворушливе, щемливе почуття викликає остання сцена в романі. Серце героя, колись наглухо закрите, відроджується до життя.
* Сумнівів немає: на жаль! Євгеній
* У Тетяну як дитя закохане.
Можна вже не сумніватися, що Тетяна дійсно була його ідеалом. І тільки тепер Онєгін це зрозумів. Страждаючий герой стає нам ближче й понятней. І цей новий Євгеній змучений безмовною любов’ю. Біль, що він заподіяв Тетяні, здавалося, повернулася до нього бумерангом. Але ні, у любові завжди є радість. Онєгін довідається, що любимо, любимо благороднейшей з жінок, і це приносить йому не тільки страждання. Тепер він сприймає життя душею, а не холодним розумом. Бачити Тетяну для нього вже радість. От у таку складну мінуту життя й залишає його Пушкіна
(1 votes, average: 5.00 out of 5)