Вивчення повісті Джека Лондона “Біле Ікло”
Продовжується наша мандрівка у просторі й часі сторінками шедеврів світової літератури. Ми занурюємося в епоху рубежу XІX – XX століть, коли науково-технічний розвиток викликав до життя нечуваний розквіт капіталістичних відносин. Гроші як ніколи стали панувати у світі людини. І людина, як ніколи, відчула себе надзвичайно незахищеною, невпевненою, на грані життя і смерті. Технократичний шлях розвитку все більше віддаляв людину від природи, все більш людина використовувала природні ресурси задля своїх корисливих цілей. За законами світобудови
Кіплінг створив казку, ми ж сьогодні будемо говорити про твір, в основу якого покладені
“Здавалося, що біля його колиски стояли якісь добрі чарівники, – так багато було йому дано. У нього було прекрасне обличчя – мужнє, вольове, з розумним лобом і ясними, по-дитячому чистими, веселими очима. Його сталевим м’язам міг позаздрити будь-який спортсмен, а вмінню привертати до себе людей – кожен політик. Що вже говорити щодо таланту оповідача, який завоював йому багатомільйонну аудиторію читачів й прихильників, зробив його книги й багато десятиліть після їх виходу в світ такими ж бажаними для любителів літератури, як і тоді, коли вони були видані вперше. Але цей добрий гігант ввійшов у життя не з парадного, а з чорного входу. У самому ранньому дитинстві він пізнав, яким просоленим буває трудовий піт, як болять змучені працею руки, якими жорстокими бувають ситі роботодавці”, – такий портрет Джека Лондона представила Кіра Шахова, видатний український вчений-літературоз-навець. (Звертається увага на портрет Джека Лондона).
“Комплексуючий безбатченко, прийомний син, затюканий бідака, жадний на шмат хліба, 13-річний чорнороб консервної фабрики з 80-годинним робочим тижнем, рознощик газет, розвізник льоду, прислужник кегельбану, “устричний пірат”, “рибацький патруль”, 15-річний матрос-стерновий, робітник джутової фабрики, кочегар на електростанції, завсідник припортових притонів, п’яничка, що мало не втопився після чергового чаркування, забіяка з забіяк із сонячною щербатою усмішкою (два передніх зуби посіяв у черговій “розбірці”), учасник масового походу безробітних на Вашингтон, в’язень, скутий наручниками разом з довготелесим негром-бродя-гою, золотошукач, покликаний трубним гласом півночі, затійник кругосвітніх подорожей і, протягом усього шістнадцяти наступних років, – автор 50 книг та безлічі газетних і журнальних публікацій, найзнаменитіший і найбільш високооп-лачуваний письменник у світі на початку минулого століття, окраса літературних салонів і політичних “тусовок”, активний діяч соціалістичної партії Америки, від якої висувався кандидатом у мери Окленда і навіть на пост президента США…” – такі штрихи до портрета Джека Лондона подає Володимир Бурбан (див. тижневик “Зарубіжна література” 2004, №8).
Своє творче кредо Джек Лондон визначав так:
“Не розповідайте читачеві: Ні в якому разі. Нізащо… Читачеві не потрібні ваші дисертації…, ваші спостереження, ваші знання як такі, ваші думки і ваші ідеї – ні, вкладіть все своє в розповіді героїв, в історії, а самі станьте збоку.”
Спройбуте знайти відповідь на це запитання Білла у фіналі розділу “Чудовий маляр” з повісті Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”: “Сам того не знаючи, він відкрив загальний закон, що керує всіма людськими вчинками: і кожен хлопець, і кожна доросла людина завжди прагнутимуть і домагатимуться тільки того, чого важко досягти. Коли б Том був великим і мудрим філософом, як от автор цієї книжки, він зрозумів би, що Праця – це все те, що ми зобов’язані робити, а Гра – все, чого ми робити не зобов’язані. І це допомогло б йому усвідомити, чому робити штучні квіти чи марудитися ще над якоюсь нудотою – це праця, а збивати кеглі чи сходити на Монблан – усього лише розвага. В Англії деякі заможні пани полюбляють улітку самі правити запряженою четвериком поштовою каретою, проїжджаючи так щодня по двадцять-трид-цять миль, – і тільки тому, що це коштує їм чималих грошей; та якби їм запропонували за це платню.
Як зупинка руху Генрі свідчить про пік небезпеки для нього? Оцініть риси вдачі Генрі в епізоді, коли йому довелося вести подвійну боротьбу (з вовками та зі сном). Поміркуйте, наскільки в цьому образі втілилися життєві спостереження Джека Лондона періоду його перебування на Алясці.
Чи можна вважати, що Генрі дійсно здався? У тексті ми читаємо його слова: “Ну, тепер ви зможете мене взяти, – пробурмотів він. – Та байдуже, я хочу спати…”) Доведіть, що Генрі є все ж таки переможцем. По-перше, автор не дозволяє вовкам зжерти Генрі, він надсилає знеможеній, але не зламаній людині допомогу – інших людей. По-друге, він виконав свій обов’язок перед мертвим лордом Альфредом (не дав вовкам з’їсти його тіло). По-третє, автор дає вкрай стомленій людині виспатися, а відтак – набратися нових сил для нових випробувань: “А коли його поклали на укривала, в морозяному повітрі почулося дуже хропіння.”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)