“Вітрами й сонцем Бог мій шлях помітив” (за поезією Теліги)
Часто ми зітхаємо, кажучи: “Якби знати, що з нами буде в майбутньому!” А я, коли чую ці слова, дякую Богові за те, що не знаю. Неймовірно важко жити, коли знаєш своє майбутнє, але нічого не можеш змінити. Але деякі – розуміють, відчувають і все одне йдуть вперед. До таких обраних і належить Олена Іванівна Теліга.
Доля цієї жінки вразила мене. Дівчинка, яка народилася в Петербурзі, пройшла довгий шлях за свої короткі тридцять п’ять років. Все було в її житті: злети і падіння, туга і радість, – не було тільки спокою. Та вона його і не хотіла.
Перетворення
Вірші Олени Теліги – це її душа, серце, надія і страждання. Мене вразило органічне поєднання ніжності і сили поетеси, її прагнення боротися, захищаючи найсвятіше. Хоча вона знає, що боротьба – не жіноча доля:
Ми ж ваша пристань – тиха і ясна, –
Де кораблями – ваші збиті крила.
Не Лев, а Діва наш
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.
Але поетеса також розуміє, що потрібно “іти завзято крізь вогонь і зливу” до того часу, коли зброю візьмуть ті, хто повинен боротися. І тоді для неї “час розгорне… любов і пристрасть, ніжність і турботи”.
Олена Теліга – борець, але вона не знаходить виправдання жорстокості:
Я руці, що била, – не пробачу.
Не для мене переможний бич!
На думку поетеси, той, хто любив по-справжньому, не буде мститися і завдавати болю навіть тоді, коли почуттів не залишиться.
А поряд з любов’ю в житті – боротьба… Коли почалося війна, Олена Теліга повернулася на Вкраїну, щоб боротися за її духовне відродження. Яку ж силу духу треба Мати, щоб не тікати від війни, а добровільно йти в її вогонь! У цьому вогні вона згоріла, як і багато невідомих, яких знищували упродовж віків тільки через те, що вони були іншими. Але вона відродилася з попелу міфічним птахом Феніксом для того, щоб ми ішли “крізь січні – в теплі квітні, крізь біль розлук – у радість стріч”.
Шлях Олени Теліги насправді був намічений сонцем і вітрами. Сонце несе світло, тепло, радість і добро, вітри дарують зміни і надії… Мабуть, мрія і надія жили в душі Олени Теліги до останнього подиху.
Двадцять першого лютого 1942 року фашисти розстріляли поетесу в Бабиному Яру. Але вона жива. І коли я читаю вірші поетеси, я думаю, що, можливо, з ними у світ повернулася душа Олени Теліги.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)