Вітчизна і мати – синоніми ніжності й синівської любові Василя Симоненка
Скільки років наш народ не знав своєї історії, багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою з любові до рідного народу. До таких поетів належить і Василь Симоненко. Неповних двадцять дев’ять років прожив поет, але запінив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь. Безумовно, творчість В. Симоненка виділяється яскравим променем на тлі 60-х років. Любов до України у нього – це любов. сина-патріота, який з попою дивиться на світ. її образ в поезіях В. Симоненка асоціюється з образом Іітері, яка дала йому крила до зльоту,
Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Так, мати – одна у світі, як і Батьківщина, якої теж не можна вибирати.
Запала в душу також поезія “Ти знаєш, що ти – людина?” У ній поет занепокоиний долею людини, він прагне до того, щоб кожен відчув свою гідність,
Більше тебе не буде, Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди Добрі, ласкаві й злі.
На жаль, немає можливості пізнати всю поезію обдарованої людини. Але не вмеркла з роками поетична зоря В. Симоненка. І сьогодні вона горить ясним світлом! Його творчість живе, відкритий шлях до наших сердець, до народу, до країни, яка навіки увінчала поета своєю любов’ю.