Вистава-ігрище – Народна драма
Усна народна творчість
Народна драма
Вистава-ігрище
З обрядових пісень-ігор різдвяного циклу з часом у самостійний жанр – вистави-ігрища – виділилися окремі складові частини. Це сталося через ускладнення сценічної дії, збільшення тексту і кількості персонажів гри. До сьогодні у різних варіантах дійшли дві вистави – “Коза” і “Меланка”.
“Коза” – це святкова вистава-ігрище, у якій великого значення набуває власне сценічний елемент. У грі беруть участь такі персонажі: коза, дід, циган, лікар, солдат (в іншому
Сценічне дійство розвивалося в такий спосіб: на початку дії з’являвся дід з вередливою козою. Розсердившись на козу, дід її випадково вбиває, а зрозумівши це, починає тужити. Коли з’являється циган, дід намагається йому продати вбиту козу, але вони не дійшли згоди щодо ціни. Починається
Господарі хати, до якої “водили козу”, мали обов’язково обдарувати учасників вистави, бо “де коза ходить, там жито родить”.
“Меланка” – ще одна вистава-ігрище, на мотив водіння кози. Історичне коріння цієї сценки, можливо, бере початок у часи матріархату, коли жінка вважалася главою роду, а новий рік починався саме на свято Меланки 13 січня.
Роль Меланки в ігрищі виконував високий кремезний хлопець, перевдягнений дівчиною. Заходячи до хати, він намагався “допомагати” господині поратися у хаті, та натомість шкодив, де тільки міг. Наприклад, допомагаючи хазяйці підмести хату, розкидував сміття, а миючи посуд, забруднював його. Такі жартівливі витівки закінчувалися танцями, під час яких з’являвся новий персонаж – Смерть. Далі вистава розгорталася на зразок “Кози”: Смерть вбивала козу, дід, ридаючи над нею, випрошує гроші у господарів хати, щоб заплатити лікареві. Лікар оживляє козу, після чого всі учасники вистави танцюють і збирають у глядачів подарунки “козі на січку”. Зібравши подарунки, артисти йшли далі по хатах, співаючи пісню про Меланку-господиню.
З часом народна драматургія почала брати сюжети для ігрищ не тільки з обрядових пісень, але й використовувати соціальні, побутові конфлікти, явища. Часто сюжет міг будуватися на якомусь анекдоті. Дійові особи різко поділялися на позитивних (селянин, солдат, запорожець) і негативних (циган, шинкар, злодій, шляхтич). Тексти п’єсок були сповнені жартівливими діалогами, народними прислів’ями, приказками, а власне дія характеризувалася швидкою зміною сцен. Характерна ознака таких вистав-ігрищ – велика кількість зовнішніх ефектів, таких як: бійки, падіння, танці та різні веселі витівки. Найбільш вдалі персонажі, сюжети, діалоги та цілі сценічні дії, як правило, переходили з однієї вистави в іншу. Для народної драми також є характерною варіативність текстів.
“Війт і жебрак” – це драматизована гра, яка має соціальний сюжет і передбачає три “сцени”: канцелярію, арештантську (“гайдучню”) та суд. Дія драматизованої гри розгортається у канцелярії: жебрак скаржиться війтові (старості села), що в нього вночі було вкрадено теля. Він посилається на свідків і називає злодія. Війт наказує гайдукам (охоронцям) привести злодія, але той запевняє, що теля він “і в очі не бачив”. Коли свідки викривають злодія, війт відсилає всіх до суду. Суддя опитує злодія і свідків та виносить вирок: ув’язнити злодія. Гайдуки відводять його в арештантську. ?