Високим берег любові

Роман О. Гончара “Берег любові” – про красу. В ньому йдеться про наше сьогодення. Автор розв’язує животрепетні проблеми духовного, морального змужніння людини. Про все це письменник розповів натхненно, піднесено, красиво.

“Берег любові” – високохудожня ліро-епічна поема. Чарівною красою сповнена вже сама назва твору. Це відчуття чарівності не тільки не полишає читача, а ще більш поглиблюється і розцвітає новими й новими відтінками. Вчитуючись у твір, переконуєшся, що “Берег любові” не просто красивий, вдало використаний

троп, а щось значущіше й важливіше.

Саме з отого “щось” і починається справжня поезія. Інна – центральна постать роману. Про це свідчить і та роль, яка відводиться зв’язкам її з усіма інтими, менш значущими темами твору. Ось, наприклад, археолог Росавський читає записку на піднятій з морського дна стародавній скелі.

Це сповідь рано загиблої молодої гречанки, Інна проймається щирим співчуттям до н авторки, летить думками в минулі віки і намагається відшукати там щось суголосне з особистим душевним настроєм. Ми переконуємось, що ця звичайна дівчина з Кураївки існує не самотнім острівцем,

ізольованим від краси і почуттів минулого, від уявлень про красу сьогоднішнього дня, а живе в гармонійному зв’язку з ними. Ще одне підтвердження цьому – надзвичайне захоплення Інни долею й поезією римського вигнанця Овідія.

Якщо краса образу Інни виявляється насамперед у чистоті почуттів, обдарованості її творчої натури, то естетика Андрона Ягнича розкривається інакше. Він не знає, що такс Елада, не чув про Страдіваріуса, про такі слова, як “пітекантроп” чи “анахронізм”. Однак це не завадило йому стати вузлов’язом життя, поетом парусів, будівничим-співцем. Про те, що Ягничева натура справді глибоко поетична й що краса, поезія його життя найповніше виявляються в роботі, читач переконується з епізодів про перебудову старого вітрильника на кафе, яке Ягнич не збудував, а справді виспівав.

Показуючи потяг гуцульського юнака до всього прекрасного, О. Гончар проливає яскраве світло й на ті джерела, з яких витікають струмки талановитості, закоханості молоді в усе прекрасне.

В одній із грунтовних рецензій на “Берег любові” висловлювалась думка, що твір не обов’язково мав би закінчуватися загальносвятковим фіналом. Але чи такий уже й щасливий фінал роману О. Гончара? Гадаю, що ні.

Перегорнувши останню сторінку книжки, читач, певне, ще довго розмірковуватиме над подальшою долею персонажів, і якщо в нього з’явиться думка про незакінченість роману, то вона, здається, матиме більше право на існування, ніж та, в якій твердиться про доведення в романі всіх конфліктів до завершення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Високим берег любові