Високе гуманістичне звучання творів Григіра Тютюнника
Найкраще про Г. Тютюнника, мабуть, сказав Борис Олійник: “Чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого сам не раз потерпав. Але то все Григорів характер, вироблений, зредагований і затверджений життям. Безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну життєву картину, що тільки записуй – і до друку. А працював неквапом, інколи – важко, нещадно правлячи себе, до літератури ставився з священою шанобою, з цнотливою ніжністю, як до матері…”
Оповідання Григора Тютюнника – це яскраві малюнки
Багато писав Григір Тютюнник про дітей. Мабуть, тому, що діти
Є у Григора Тютюнника й оповідання, в яких змальовується ставлення людини, і зокрема дітей, до природи. Письменника не може не хвилювати цей пласт людського існування, тому що світ для нього – це гармонійне єднання людини з природою. До цієї теми й звертається письменник в оповіданнях “Степова казка”, “Однокрил”, “Ласунка”.
Григір Тютюнник з притаманною йому гостротою зору, умінням визначити хворі місця сучасного йому суспільства бачив ті ганебні й антигуманні явища, які витворила радянська дійсність. Наприклад, нівеляцію громадянської і людської совісті викривав він в оповіданні “Смерть кавалера”, міщанство й владу речей над людиною зображував у новелі “Син приїхав”. Хвилювало його й поступове духовне зубожіння людей, зникнення у їхніх серцях милосердя, співчуття, жалю, бездушність бюрократів, здатних понівечити людську долю. До цих проблем звертався письменник в оповіданнях “Оддавали Катрю”, “Вуточка”, “Чудасія”. Він бачив, що поступово під впливом тоталітарного суспільства руйнується не тільки соціальний устрій, але й національний український характер, що базувався на народній моральності, розвитку індивідуальної свободи, чистоті душевних порухів.
Григір Тютюнник не тільки викривав те,, що нав’язав українському суспільству “радянський режим”, але й, глибоко люблячи своїх героїв, показував їхнє благородство, велич людини в праці, прагнення їх до краси почуттів, естетизм, притаманний українцям від природи, милосердність і святість їхніх душ. Саме такими є герої його оповідань “У кравчини обідають”, “Дивак”, “Іван Срібний”, “Три зозулі з поклоном”.
Критики інколи називали Григора Тютюнника “українським Шукшиним”, однак не можна ставити знаку рівняння між цими прозаїками, оскільки стиль кожного з них дуже своєрідний, хоч і писали вони про одні й ті ж проблеми: збереження духовності окремої людини і нації загалом в умовах сучасного суспільства, красу людської праці, протистояння людини негативному впливу тоталітарного суспільства. Сам Тютюнник, перекладаючи “Калину червону” Шукшина українською мовою, говорив, що його герої м’якші вдачею, а сам він не може лишатися таким відстороненим оповідачем, як російський письменник.
Кожен твір письменника – ніби образок із сільського життя, хоча писав він і про місто, його загрозливу механізацію, про ті надмірності, які супроводжують сучасне життя міста. З притаманним для письменника прагненням до чистоти людського існування він сприймав місто як “кам’яний мішок”, що спричиняє до бездуховності і спотворює сам сенс життя людини. Художній світ Григора Тютюнника – це розп’ята на хресті, знищена голодомором і геноцидом селянська нація, останній оплот української душі.
Герої Тютюнника від природи трохи дивакуваті, але водночас щирі, запальні, наївні, довірливі натури, наприклад дядько Никін з однойменного оповідання або коваль Кравчина з оповідання “У Кравчини обідають”, дід Лаврін з твору “Зав’язь”. Саме такі натури втілюють глибинний сенс життя, саме вони своєю добротою та чистотою зберігають мудрість нації.
Отже, як говорив Віктор Близнець: “Торжество добра й благородства – так можна визначити провідну тему всієї творчості Григора Тютюнника. Він – винятковий майстер психологічної новели й повісті, він уміє точно, ясно, виразно змалювати колоритний народний характер. У книгах Г. Тютюнника герої завжди по-народному добрі, щедрі й талановиті душею”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)