Вінграновський Микола Степанович Довженко

Схожі твори:

1. Вінграновський Микола Степанович Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє...
2. Вінграновський Микола Степанович “Вона була задумлива, як сад…” Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що...
3. Вінграновський Микола Степанович Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене…...
4. Вінграновський Микола Степанович Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з...
5. Вінграновський Микола Степанович Гусенятко Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і – народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію,...
6. Вінграновський Микола Степанович Гайявата Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду –...
7. Вінграновський Микола Степанович Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому...
8. Вінграновський Микола Степанович Золоті ворота 1 Підіймаються грози на тлі вечорів, У тих грозах серця позливались з громами. Блискотять паровози в очах матерів, Рвуться сльози на крила, узяті вітрами, І прощання за нами простерлось руками, В паровозную гриву вчепилось вгорі, По країні летить від зорі до зорі. Підіймаються думи одна за одною… Опускаються очі ув...
9. Вінграновський Микола Степанович Вінок на березі юності 1 Твій берег я пройшов, моя ріка!. Вже згадки дихають в обличчя, наче коні… Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і важка… Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать… Гіркі… солодкі… чорні і червоні… Як привиди мальовані ячать! Вітаю вас! Ви – творча моя глина, І...
10. Вінграновський Микола Степанович Первінка Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев – купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; В який його бік тепер? Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців. Вели колону...
11. Вінграновський Микола Степанович Осяяння В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном… П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти… І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу...
12. Вінграновський Микола Степанович Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли...
13. Вінграновський Микола Степанович Вечірнє Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами. І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі...
14. Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав шаблею...
15. Вінграновський Микола Степанович “Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі…” Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі Дніпра...
16. Вінграновський Микола Степанович Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу...
17. Вінграновський Микола Степанович Елегія “Зіходить ніч на витишений сад…” Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!. Душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!. В цю ніч в своїм...
18. Вінграновський Микола Степанович “Не чіпай наші сиві минулі тривоги…” Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах!...
19. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Рік народження Миколи Вінграновського – 1936-й. Той, що дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, ще роком пізніше – Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком,...
20. Вінграновський Микола Первінка (скорочено) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала...