Вільям Шекспір Життя і творчість
Вільям Шекспір
(1564-1616)
Життя і творчість
Шекспір – одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія рухається гігантськими кроками, змінюється образ планети, а людям усе ще потрібно те, що створив цей поет, відділений від нас декількома сторіччями. Чим більш зрілим стає людство в духовному плані, тим більше глибин відкриває воно у творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих ситуацій, у яких опиняються люди, були точно підмічені і відбиті Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і можна відзначати
Шекспір – найвидатніший англійський поет і драматург XVI століття. Епоха, в якій жив і творив письменник, називається епохою Відродження, або Ренесансом. Вона вражає нестримним злетом фантазії митців, піднесенням духу, великою вірою у творчі можливості людини. Ніколи ще мистецтво не відігравало такої значної ролі в житті суспільства, ніколи не
Епоха Відродження подарувала світові багато талановитих людей. їх імена назавжди вписані в “золоту книгу” цієї епохи. Серед них ім’я великого Шекспіра.
Про життя великого драматурга збереглося мало відомостей, адже перша зовсім стисла біографія великого драматурга, написана якимсь Нікезом Роу, вийшла друком у 1709 році, майже через 100 років після його смерті.
Вільям Шекспір народився у місті Стратфорді, що на річці Ейвон, у 1594 році.
Його батько був торговцем, якому належала чинбарня (майстерня, де обробляють шкури).
З раннього дитинства Вільяма оточував дивовижний світ, зітканий зі стародавніх легенд і народних пісень. Незаймана природа рідного краю і розвинена уява сприяли народженню фантастичного світу в глибинах його вразливої душі.
У Стратфорді юний Шекспір уперше побачив театральну виставу. За тридцять кілометрів від Стратфорда, в Ковентрі, щорічно ставили релігійні драми-містерії, які охоче відвідували жителі навколишніх міст, зокрема й сім’я Джона Шекспіра.
До 14 років хлопець відвідував світську школу, де вивчав риторику, логіку, латину, античну міфологію та літературу.
Але довго вчитися йому не довелося: фінансові справи батька занепали, треба було брати участь в утриманні багатодітної сім’ї.
Що він робив у ці роки, достеменно невідомо – чи то був учнем у різника (може, навіть у власного батька), чи то служив молодшим учителем.
Вісімнадцятирічним юнаком одружився з Анною Хеттевей, дочкою багатого фермера. Незабаром у них народилася дочка Сьюзен, н через два роки – близнята Джудіт і Гамнет.
Однак юний батько і чоловік недовго просидів біля родинного вогнища і близько 1586 року він подався до столиці.
Лондон… В останні десятиліття XVI століття на його околицях мігрувало гамірне життя. Тут на брудних вузеньких вуличках убогих кварталів було чимало шинків і таверн, де пили міцни ель, їли масні пудинги з бичачої крові і жиру, співали голосних, не дуже пристойних пісень. Були тут і “розваги для простолюду” – арени, на яких цькували ведмедів, майданчики для півнячих боїв.
Тут височіли й овальні або восьмикутні дерев’яні споруди, увінчані маленькими вежами. То були театри. Вдень на вежах майоріли Прапорці. Це означало, що незабаром почнеться вистава і “слуги лорда – адмірала” або “слуги лорда-камергера” матимуть честь показати глядачам криваві трагедії чи веселі пригоди закоханих та блазнів.
Опинившись у незнайомому місті без засобів до існування, без друзів і знайомих, він, як підтверджують поширені легенди, заробляв перший час на життя тим, що стеріг біля театру коней, на яких приїжджали знатні щоб актори вчасно виходили на сцену, переписував ролі, траплялося, заміняв суфлера. Словом, задовго до того, як великий драматург вивів на сцену своїх героїв, він пізнав нелегке закулісне життя театру.
Акторської кар’єри він так і не зробив: до нащадків дійшли відомості про дві зіграні ним ролі, до того ж другорядні, – це роль тіні батька Гамлета і слуги Адама з комедії “Як вам це сподобається”. Зате Шекспір досить швидко досяг успіхів на іншій ниві.
Приблизно з 1590 року він узявся за перо. 31593 чи 1594 року входив до трупи Джеймса Бербеджа, яка давала вистави в будинку, іменованому “Театром”. А1599 року сини Бербеджа побудували театр “Глобус”. Шекспір став одним із співвласників цього прибуткового закладу.
Цей найпопулярніший театр південного берега був оздоблений великим плакатом. На золотому тлі здіймався Геркулес, тримаючи на плечах земну кулю, а трохи нижче був надпис: “Весь світ лицедіє…”
Невдовзі Шекспір став головним драматургом трупи; бути драматургом, працювати для театру вважалося тоді заняттям малопочесним, але він вибрав свій шлях і “зустрів на ньому все, що випадає на долю справжньої людини: ворожнечу і дружбу, зраду і любов, радість перемог і гіркоту поразок. І насамперед – працю”.
Перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Серед них – комедії, історичні хроніки і трагедії, а також дві поеми – “Венера і Адоніс” (1593) та “Лукреція” (1594). Крім того, Шекспір написав 154 сонети, які знавці зараховують до числа найсвітліших творінь світової лірики.
У сучасній науці творчість Шекспіра прийнято ділити на три періоди.
Перший період (1590-1600) називають оптимістичним. Прикрашають цей період творчості перша зріла трагедія Шекспіра “Ромео і Джульєтта” і поетичні шедеври – “Сонети”.
Другий період (1601-1608), що свідчить про гірке прозріння гуманістів, про крах ренесансної гармонії, називають трагічним. Він представлений трагедіями “Гамлет” (1601) та “Король Лір” (1605).
Третій період (1609-1613) Називають романтичним. Шекспір створює 4 п’єси, серед яких особливої уваги заслуговує “Буря”.
У геніальних творіннях Шекспіра перед нами постає широка і правдива картина епохи англійського Відродження – в її величі і в її страшних суперечностях. Силою свого таланту він змусив глядача побачити у просторі сцени, майже без декорацій, всесвіт, минуле і майбутнє людства. Він бачив і розумів життя у всій його складності: високим і низьким, трагічним і комічним, святковим і буденним.
Художня система драматургії Шекспіра виросла на грунті традицій народного театру і лише дечим зобов’язана спадщині античного театру. Драма класичної давнини відрізнялася суворою єдністю побудови. У п’єсах античних авторів дія, як правило, відбувалося в одному місці і протягом стислого періоду, близько доби; сюжет містив лише одну подію, що зображувалася без яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі починалася вже напередодні розв’язки конфлікту.
Драматургія Шекспіра не скута ніякими жорсткими рамками. П’єса зображує не одну подію, а ланцюг подій, глядач бачить зародження, розвиток, ускладнення і розв’язку з безліччю всіляких подробиць. Нерідко перед ним проходить усе життя людини. А поруч із долею головного героя і героїні показані і долі інших учасників подій.
Шекспір часто веде дві, а то і три рівноцінні літі дії. Деякі епізоди не завжди пов’язані з головною дією, але по-своєму і вони необхідні – для створення атмосфери і для окреслення життєвих умов, у яких розвивається трагедійний або комічний конфлікт.
У Шекспіра в одній п’єсі уживається серйозне з кумедним, в його трагедіях чимало блюзнірства, а в комедіях часом трапляються події, що знаходяться на грані трагічного.
Шекспір приніс у драму важливі нові художні принципи, яких до нього взагалі не було в мистецтві. Характери героїв у античній драмі володіли лише однією якою-небудь важливою рисою. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості. Водночас він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення збагатили не тільки мистецтво, але І розуміння природи людини.
Драматичні шедеври Шекспіра значною мірою затьмарили його творчість як епічного і ліричного поета. А тим часом ця частина шекспірівської спадщини становить великий інтерес. Навіть якби Шекспір не написав жодної комедії, трагедії або хроніки, він усе одно ввійшов би в історію світової літератури як талановитіший поет англійського Відродження.
Варто наголосити на деяких елементах світогляду, естетичної системи Шекспіра, які наближують його до Платона, неоплатоніків і яскраво простежуються в “Сонетах”. По-перше, це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства – в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя – гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного.
По-друге, Любов – сила, яка впорядковує. Всесвіт, надає йому динаміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину людина може лише піднявшись на вищий ступінь пізнання – “intuitio intellectualis”, тобто “інтелектуальний екстаз”, “інтуїція розуму”, осягнення і конструювання думкою. Нарешті, Людина – це і Космос в метафорі, і кінцева мета творіння, ланка, яка пов’язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.
Радість життя, прославляння здорової, сильної, відважної, сміливої в думках і намірах людини – ось основне в перших п’єсах Шекспіра – комедіях: “Приборкування перекірливої”, “Комедія помилок”, “Сон літньої ночі”, “Багато галасу даремно”, “Дванадцята ніч”, написаних у 1593-1600 pp. У них виражена важлива для епохи Відродження думка: про людину потрібно судити не за одягом, не за знанням, не за станом у суспільстві і багатством, а за особистими якостями. Важко знайти у світовій драматургії п’єсу таку ж казково-веселу, ясну, чарівну, як “Сон літньої ночі”. Поетична уява Шекспіра породила в ній фантастичні, близькі до народних казок уяви Гірчичного Зернятка, Павутинки, Метелика. їхня участь у долі люблячих призводить до щасливої розв’язки.
Але шляхетним гуманістичним ідеям Відродження не призначено було перемогти в ту жорстоку епоху. Шекспір із гіркотою це відчуває. У його п’єсах теж виражені ідеї Відродження, але фарби п’єс стають похмурішими. Він зображує сутичку прекрасних ідеалів Відродження із суворою діяльністю. У творчості Шекспіра починає звучати тема загибелі героїв, особливо дорогих йому, що утілюють світлі гуманістичні ідеї.
Юні Ромео і Джульєтта – герої першої великої трагедії Шекспіра (1594) – полум’яно люблять одне одного. Любов їх наштовхується на непереборну перепону – стародавню ворожнечу сімейств. У нерівному поєдинку з віковими забобонами, із кривавими і безглуздими законами Ромео і Джульєтта гинуть. Але у їхній любові, що не змирилися з упередженням старовини, укладено високу моральних перемогу.
Порівняння тем кохання у творчості В. Шекспіра та інших поетів і письменників
Гімн бенкетуючого кохання.
Почуття, що перемагає смерть.
Трагедія великої пристрасті.
Саме цими словами можна передати зміст шекспірівської трагедії “Ромео і Джульєтта”. Вона присвячена найпрекраснішому і повністю земному почуттю, але сила кохання піднімає юних героїв над рівнем повсякденності. Люди кохають по-різному. Шекспір відобразив найвищий ступінь цього великого почуття – кохання безкрає та безмежне. Він створив зразок ідеальної, неповторної любові.
“Гамлет” Трагедія Шекспіра “Гамлет, принц данський” найбільш знаменита з п’єса англійського драматурга. На думку багатьох високо авторитетних цінителів мистецтва, це одне із самих глибокодумних творінь людського генія, велика філософська трагедія.
Для: того щоб правильно зрозуміти зміст твору, необхідно знати, як він написаний. Простий прийом – розібрати спочатку зміст, а потім форму твору – часто призводить до неправильного розуміння смислу.
Перша помітна відмінність “Гамлета” від драм наших часів попитає в тому, що п’єса написана у віршах. Це аж ніяк не означає, що Шекспір переклав у вірші повсякденну мову. “Гамлет” – поетична драма в повному розумінні слова. В основі трагедії лежить поетичний погляд на світ. Поезія Шекспіра надихає весь світ. Природа теж бачиться йому і його героям у поетичному світлі. Для поетичного погляду світ ховає чимало чудесного і фантастичного. З незвичайного, з чуда і починається трагедія, з’являється Примара. В якому світі живе Данський принц? Тут вірять у духів, примар, чаклунство, v те, що планети впливають на долі людей.
Світ, зображений у трагедії, не цілком схожий на нинішні уявлення про життя, і люди, що живуть у ньому, мислять інакше ніж ми, – поетичними образами і поняттями.
Справа не в тім, що трагедія Шекспіра Написана віршами, а в особливому погляді на світ, для якого чудесне було природним.
Місце дії. Здається, ясно: місце дії – Ельсинор, резиденція донських королів. У тексті п’єси неодноразово підкреслюється, що все відбувається в Данії в ті віддалені часи, коли вона завоювала частину Англії і англійський король став данником данської корони. Читача не залишає відчуття, що за винятком згадувань, що перед нами Данія, нічого специфічно данського в трагедії немає. Шекспір навмисно наближав дію до понять глядачів його театру. Недарма Гете відзначив, що де б не відбувалася дія п’єс Шекспіра, перед нами завжди “Англія, обмита морями”, і шекспірівські римляни не стільки римляни, скільки англійці.
Коли відбуваються події трагедії? У дохристиянські часи легендарного Гамлета чи в епоху Шекспіра? Воно зараз і завжди. Тому байдуже, якими декораціями обставляти “Гамлета” у театрі. Його грали як трагедію, що відбувається в середньовіччя, в епоху Відродження, v перуках і фіжмах XVIII століття, у фраках і мундирах, у костюмах панюго часу. Суть трагедії залишалася незмінною.
І все-таки попри все те, загальнолюдське, вкладене в трагедії, що Актуальне для всіх часів, “Гамлет”, звичайно, твір саме тієї епохи, коли він вперше з’явився на сцені. На трагедії лежить незгладима печатка Ренесансу, коли яскраво розцвіла індивідуальність і ще жива була героїка одноособового подвигу.
Перехідний характер часу позначається і на образі героя трагедії. У Гамлеті є лицарство, успадковане від старого часу, і прихильність принципам гуманізму, що виникла у нову епоху. Поза цим сполученням образ Гамлета не може бути правильно зрозумілий.
Данський принц Гамлет гірко тужить за мертвим батьком. Але раптом він із страхом дізнається: він не помер, він був убитий. Вбивця – рідний брат убитого, дядько Гамлета – не тільки успадкував престол покійного короля, але й одружився на його вдові – матері Гамлета.
У трагедії зображено, як Гамлет спочатку розвінчує лицемірство коронованого злочинця, а потім і мститься йому за смерть батька. Але це тільки зовнішні події п’єси.
Трагедія змальовує складні і важкі роздуми шляхетної людини про природу зла, про порочний королівський двір, про лицемірство, що криється в палацових стінах, про хвороби, якими уражене сторіччя, немовби “вивихнуте у своїх суглобах”. Великий російський критик В. Г. Бєлінський писав про Гамлета: “Це душа, породжена для добра, яка вперше разом побачила зло у всій його мерзенності”.
Самотність Гамлета – це самотність людини, що випередила свій час, перебуває у трагічному розладі з ним і тому гине.
Любов до істини, почуття справедливості, ненависть до зла, до усіх видів догідництва – такі споконвічні риси Гамлета. Саме це в поєднанні зі усвідомленням обов’язку призводить його до трагічних переживань. Не вроджена меланхолія, а зіткнення з жахами життя ставить Гамлета перед фатальними питаннями: чи варто жити, боротися, чи не краще піти з життя, а якщо боротися, то – як?
Глибина страждань Гамлета велика. Він втратив батька, матір, вважає себе зобов’язаним розлучитися з коханою. Тільки в дружбі знаходить він деяку розраду.
Цінність людського життя руйнується на очах Гамлета. Прекрасна людина, його батько, гине, а мерзотник і злочинець тріумфує. Жінка виявляє свою слабкість і виявляється зрадницею. Обставини складаються так, що він, прихильник людяності, стає причиною смерті декількох людей.
Суперечності ідеалу в зовнішньому світі доповнюються боротьбою суперечливих почуттів в душі Гамлета. Добро і зло, істина і неправда, людяність і жорстокість виявляються в його власній поведінці.
Трагічно, що Гамлет зрештою гине, але сутність трагедії не в тому, що героя спіткає смерть, а в тому, яке життя, і особливо – у безсиллі найкращих намірів виправити світ. Слабкість, схильність Гамлета до міркувань, становить чи не головне достоїнство Гамлета. Він мислитель. Кожне значне явище життя він прагне зрозуміти, але особливо важливою рисою Гамлета є прагнення зрозуміти самого себе.
Такого героя до Шекспіра у світовому мистецтві не було, і рідко кому після Шекспіра вдалося з такою художньою силою і проникливістю створити образ мислителя.
Зображувати людей такими, якими вони є, – так розумів Шекспір завдання мистецтва. Чого він не договорив, я можу доповнити: художнє зображення повинне бути таким, щоб читач і глядач був здатний сам дати моральну оцінку кожному персонажу. Саме так створені ті, кого ми бачимо в трагедії.
В останні роки творчості Шекспіра (1608-1612) його п’єси набувають іншого характеру. Вони віддаляються від реального життя. У них звучать казкові, фантастичні мотиви. Але й у цих п’єсах – “Перикл”, “Зимова казка”, “Буря” – Шекспір засуджує деспотизм і свавілля, стає на захист дорогих йому ідеалів, славить силу любові, віру і кращі риси людини, стверджує природну рівність усіх людей. Вигук героя однієї з цих п’єс: “Яке прекрасне людство!” – може служити знаком епохи відродження, що подарувала світу Шекспіра.
Шекспір – автор 37 п’єс, 2 поем, а також 154 сонетів, що відрізняються гарячим почуттям, насиченістю думки. Творчість Шекспіра є однією з вершин художньої культури епохи Відродження.
У1612 році Шекспір написав свою останню п’єсу “Буря”. Незабаром пі и лишив театр. Можливо, Шекспір пережив розчарування в англійському театрі, що ішов від того великого шляху, яким він його вів. А може, в роки мовчання він виношував задуми нових геніальних творінь, яким так і не призначено було з’явитися.
У 1612 році Шекспір покидає Лондон: між Шекспіром і трупою виникає конфлікт. Актори “Глобуса” придбали для зимових вистав театр “Бленфлайерс”, де ставили спектаклі для знаті. Це вимагало від Шекспіра перебудови його естетичної системи, але поступитися творчими принципами драматург не хотів.
Останні чотири роки життя він проводить поза театром, у Стратфорді.
Протягом усього лондонського життя він купував нерухоме майно і землю, отож, коли відійшов від справ і повернувся в рідні місця, майбутнє близьких і власна старість біли забезпечені. Тільки він не дожив до старості. 23 квітня 1616 року його не стало. Шекспір помер у 1616 році, у день, коли йому виповнилося 52 роки.
Але створені майже чотири століття тому його твори залишаються сучасними і тепер. І тому вони безсмертні.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)