РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Еска́л, князь Веронський, Парі́с, молодий дворянин, родич князя, Монте́ккі та Капуле́тті – глави двох ворогуючих родин, Роме́о, син Монтеккі, Мерку́ціо, родич князя і друг Ромео, Бенволіо, небіж Монтеккі і друг Ромео, Тіба́льт, небіж синьйори Капулетті, Брат Лоре́нцо, чернець-францисканець, Балтаза́р, слуга Ромео, Паж Паріса, синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі, Синьйора Капулетті, дружина Капулетті, Джульє́тта, дочка Капулетті, Мамка Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа,

музиканти, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні.

ПРОЛОГ

Входить Хор1.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’ях тих, –

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра.

Виходить.

1 Біографи

вважають, що роль хору виконував сам Шекспір, який не був майстерним актором, щоб йому могли доручити складнішу роль.

ДІЯ ПЕРША

Сцена 5

Зала в домі Капулетті. Музиканти чекають. Входять Капулетті, синьйора Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками.

Капулетті

Прошу ласкаво! Хто із дам не має

На ніжках мозолів, танцюйте з нами!

Хе-хе, голубоньки! Котра ж синьйора

Відмовиться тепер від танців? Ну ж бо!

Що скажете, чи добре вас піймав?

Вітаю щиро вас, мої синьйори.

Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

Ромео

(до свого слуги) Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую…

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт

Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись,-

Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

Не стерпить він! О Боже мій! Ну й ну!

Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

Він козиритися надумав! Гляньте!

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння! (Виходить)

Ромео

(переодягнений в монаха до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий1.

Тібальт (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Карло Карлео, 2013 рік)

1 Ромео, переодягнений монахом, порівнює Джульєтту зі святинею, а цілування святих речей звільняє вірянина від гріха.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає –

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм…

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим…

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)1

Твої уста очистили мій гріх…

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх. (Знову цілує її}

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш.

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Джульєтта виходить.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь – кінчається забава.

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Тіберіо старого спадкоємець. (Бенволіо виходить)

Джульєтта

А той, що саме із дверей виходить?

Мамка

А той, здається, молодий Петруччо. (Меркуціо виходить)

Джульєтта

А той, за ним, що танцювати не хотів? (Ромео виходить)

Мамка

Не знаю я.

Джульєтта

Довідайся.

1 За часів Шекспіра поцілувати в товаристві незнайому даму з її згоди не вважалося порушенням етикету.

Мамка йде до гостей, що розходяться.

Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну – ляжу в домовину!

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Мамка повертається.

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я! (Виходять)

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор

Кохання давнє впало, смертю зжерте,

Натомість юний пломінь запалав;

Ладен за першу він любов померти,

Та над усе Джульєтту покохав.

Ромео любить, ця любов взаємна,

Та певності в собі він не знайде!

Він ворога блага, вона ж таємно

Принаду з вудки згубної краде.

Як ворог давній, він ввійти не сміє

З вітанням ніжним до коханки в дім.

Не має також жодної надії

Й вона на те, щоб бачитися з ним.

Час їх з’єднає, сили дасть кохання,

Й солодкі втіхи зменшать їх страждання. (Виходить)

СЦЕНА 1

Верона. Фруктовий сад Капулетті. Входить Ромео.

Ромео

У тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта – ясне сонце!

Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.

Зіиди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти – його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин1 одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить…

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім… Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють –

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж – на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б.

Ромео (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Карло Карлео, 2013 рік)

1 Веста́лка – у Давньому Римі жриця Вести, богині домашнього вогнища. Весталки давали обітницю цнотливості і, служачи культу Вести, у її храмі підтримували вічний вогонь.

Як сонечко – ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки…

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила…

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, гулови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео

(вбік) Послухать – чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’я!

Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний…

О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,-

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти,- нехай знаходять…

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: “Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер1. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий – це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Джульєтта (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Франко Дзефіреллі, 1968 рік)

Ромео

То чим я поклянусь?

Не треба зовсім.

Джульєтта

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я повірю

1 У давніх римлян вважалося, що верховний бог Юпітер (у греків – Зевс) сміється із клятв закоханих, тому що їх легко дають і ще легше забувають.

.

Ромео

Серця почуттям…

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: “Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте хотіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж…

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить)

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер… А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь –

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю –

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка

(за сценою) О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю…

Мамка

(за сценою) Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

…Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То завтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням…

Джульєтта

Сто тисяч раз тобі привіт! (Виходить)

Ромео

В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов’ю розлучитись!

(Ступає до виходу)

У вікні знову з’являється Джульєтта.

Джульєтта

Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо1,

Й повітря б голос більш, ніж я, захрип,

Повторюючи це ім’я невпинно:

“Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео?!”

Ромео

То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі,-

Мов ніжна музика милує вухо!

1 Ехо – в давньогрецькій міфології німфа, що уособлює луну.

Джульєтта

Ромео!

Ромео

Люба!

Джульєтта

Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео

Найкраще о дев’ятій.

Джульєтта

Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години!

Забула я, чого тебе вернула…

Ромео

Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульєтта

Не буду згадувать, щоб ти зостався,

Та не забуду, як з тобою любо!

Ромео

Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульєтта

Світає… Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео

Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта

І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе…

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання.

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає! (Виходить)

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого –

Почуть пораду хочу я від нього. (Виходить)

СЦЕНА 5

Келія брата Лоренцо. Входять брат Лоренцо й Ромео.

Брат Лоренцо

Хай небо шлюб оцей благословить,

Щоб потім нас не покарало горем!

Входить Джульєтта.

Ось і вона! Така легка нога

По плитах цих ще зроду не ступала.

Коханці пройдуться по павутинці,

Яка літає літом у повітрі,

І не впадуть. Так, суєта легка!

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Джульєтта

Добривечір, духовний отче мій!

Брат Лоренцо

За нас обох подякує Ромео.

Джульєтта

Я і його вітаю, бо інакше

Нема за що складать мені подяку.

Ромео

Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях

Від щастя серце б’ється так, як в мене,

І можеш краще виявити радість,

Знайди слова, яких мені бракує,

І всолоди повітря навкруги

Ласкавим подихом своїм, нехай

Мелодія чудова слів твоїх

Змалює те блаженство чарівне,

Яке ми відчуваєм в цю хвилину.

Джульєтта

Любов багата ділом – не словами,-

Й пишається собою без прикрас.

Той, хто свої скарби злічити може,

Той лиш жебрак. Але моя любов

Така велика й так зросла безмежно,

Що я злічить не можу й половини

Її скарбів…

Брат Лоренцо

Ходім! Святий обряд

Благословить вас. Я ж бо вас тепер

На самоті нізащо не покину,

Аж доки не зіллю вас в плоть єдину. (Виходять)

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги.

Бенволіо

Ходім звідсіль, прошу тебе, Меркуцьйо!

День душний, і гуляють Капулетті.

Як стрінемось – без сварки не минеться,

Бо в дні жаркі кипить шалено кров.

Меркуціо. Ти мені нагадуєш одного з тих молодців, які, ввійшовши до таверни, ляскають своєю шпагою по столу й гукають: “Дай Боже, щоб ти мені не була потрібна!” – а після другого келиха штрикають нею в слугу, коли в цьому немає ніякої потреби.

Бенволіо. Та невже ж я подібний до такого молодця?

Меркуціо. Ще б пак! У гніві ти один з найгарячіших задирак в Італії: як зачепиш тебе, ти починаєш лютувати, а як розлютуєшся, чіпляєшся до всіх.

Бенволіо. А далі що?

Меркуціо. А далі те, що якби тут було двоє таких, як ти, то скоро не залишилося б жодного, бо вони один одного вбили б. І ти ще повчаєш мене не заходити в сварку?

Входять Тібальт та інші.

Бенволіо. Клянуся моєю головою, сюди йдуть Капулетті.

Меркуціо. Клянусь моєю п’ятою, мені це байдужісінько.

Тібальт

Ідіть за мною! З ними хочу я

Поговорить! Добридень вам, синьйори!

Одному з вас сказать я маю слово.

Меркуціо. Одному з нас – і тільки слово? Додайте до цього слова ще що-небудь; наприклад, хай це буде слово й удар.

Тібальт. Я готовий, синьйоре, якщо ви дасте мені до цього привід.

Меркуціо. А ви хіба не можете знайти привід самі без того, щоб вам його дали?

Тібальт

Синьйоре, мир! Мені он той послужить.

Входить Ромео.

Тібальт

Ромео, я ненавиджу тебе,

Для тебе слова іншого й вітання

Не можу я знайти, окрім “негідник”!

Ромео

Проте, Тібальте, в мене є причина

Любить тебе; вона тобі прощає

Образливі слова. Я не негідник.

Прощай! Як бачу, ти мене не знаєш.

Тібальт

Хлопчисько! Не пробачити ніяк

Образ тяжких, що ти мені завдав!

Вернися ж і ставай мерщій до бою!

Ромео

Ніколи я тебе не ображав

І більш тебе люблю, ніж ти гадаєш.

Але за віщо – зараз не скажу.

А через те, мій добрий Капулетті,

Чиє ім’я шаную так, як власне,

Не гарячкуй і з цього вдовольнись.

Меркуціо

О ти, покоро, підла і ганебна! (Видобуває шпагу)

Тібальте! Щуролове! Гей, виходь!

Тібальт. (видобуваючи шпагу) До ваших послуг!

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Ромео.

Меркуціо, сховай рапіру в піхви!

Меркуціо.

Синьйоре, прошу! (Б’ються)

Ромео

Бенволіо, вперед! Виймай рапіру,

Ми виб’єм разом зброю в них із рук!

О, сором вам, синьйори! Схаменіться!

Тібальт! Меркуцьйо! Князь заборонив

На вулицях Верони колотнечу!

Тібальте, стій! Меркуціо мій добрий!

Тібальт і його спільники виходять.

Меркуціо

Я ранений…

Чума на ваші два роди! Вмираю.

А він утік? І то живий-здоровий?

Бенволіо

Тебе поранено?

Меркуціо

Дурниця! Лиш

Подряпинка, та досить і того.

Де паж мій? Хлопче, клич мерщій хірурга.

Паж виходить.

Ромео. Кріпися, друже, рана неглибока.

Меркуціо. Авжеж, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковна брама, проте й такої досить: вона зробить своє діло. І якого чорта встряли ви між нас? Він мене ранив з-під вашої руки.

Ромео. Хотів я повернути все на добре.

Меркуціо

В якийсь будинок відведи мене,

Бенволіо, бо я вже зомліваю…

Меркуціо й Бенволіо виходять.

Ромео

Найближчий родич князя й друг мій щирий

Прийняв за мене тут смертельну рану,

Бо честь мою заплямував Тібальт!

Отой Тібальт, з яким тому годину

Породичався я! О найсолодша!..

Моя Джульєтто, це краса твоя

Мене таким розніженим зробила,-

У честі сталь в душі розгартувала.

Входить Бенволіо.

Бенволіо

Ромео! О Ромео! Вмер Меркуцьйо!

Його безстрашний дух над хмари злинув,

З презирством відвернувшись від землі!

Ромео

О чорний день! Це лиш початок бід!

За ним кінець зловісний прийде вслід…

Входить Тібальт.

Бенволіо

Сюди Тібальт скажений поспішає.

Ромео

Тібальт живий! Меркуціо – немає!..

Лети ж на небо, лагідна покірність!

Веди мене, вогненноокий гнів!

Візьми назад “негідника”, Тібальте,

Якого ти в лице мені шпурнув!

Меркуціо іще душа витає

Невисоко над головами в нас –

Чекає на твою, щоб взять з собою.

Чи ти, чи я,- котрийсь із нас повинен

Рушати з нею в цю останню путь!

Тібальт

Хлопчисько! Ти був тут із ним у парі,

То й далі будь із ним!

Ромео

Іще побачим!

Б’ються. Тібальт падає.

Бенволіо

Тікай мерщій, Ромео!

Збігається народ! Тібальта вбито!

Чого ж ти як укопаний стоїш?

Тікай: тебе на смерть засудить князь,

Якщо захоплять! Утікай скоріше! (Ромео виходить)

Входять князь з почтом, Монтеккі, Капулетті з дружинам та інші.

Князь

Хто тут почав оцю мерзенну чвару?

Бенволіо

О князю наш! Слова мої печальні

Послухай про обставини фатальні.

Тут той лежить, кого убив Ромео

За те, що він убив твого Меркуцьйо.

Князь

Бенволіо, скажи, хто бій почав?

Бенволіо

Тібальт, що від руки Ромео впав.

Ромео чемний був, просив подумать,

Що привід в них такий пустий для сварки,

Загрожував і вашим гнівом теж.

Однак це все,- хоча і говорилось

Спокійно, ввічливо и сумирно вельми,

Не спромоглось Тібальта вгамувати,

Шалена вдача не скорилась; він

Зоставсь глухий до мирних слів Ромео

Й своєї зброї гостру сталь направив

Відважному Меркуціо у груди.

Тібальт утік, а потім повернувся.

Вмить помстою Ромео запалав,

Бій спалахнув нараз, мов блискавиця!

Я ще не встиг вхопитися за зброю,

Як на землі лежав уже Тібальт,

Поранений на смерть. А наш Ромео,

Його убивши, звідси вже тікав…

Нехай умру, коли я що збрехав!

Синьйора Капулетті Монтеккі родич це – він сфальшував.

Із приязні неправду він сказав!

В тій чорній справі двадцять душ було,

Одного вбито, як до звад дійшло.

Владарю, вбивцю мусиш засудити!

Тібальт сконав – Ромео теж не жити!

Князь

Тібальта вбито – таж убив він сам!

За смерть Меркуцьйо хто заплатить нам?

Монтеккі

Ні, не Ромео мусить вам платити!

Він те зробив, що мав закон вчинити.

Убивство друга вимага відплати,-

Тібальта мусив смертю він скарати.

Князь

За вчинок цей свавільний і злочинний

Вмить висланий він буде на чужину.

Від ваших чвар, запеклих і проклятих,

Доводиться й мені тепер страждати.

Тут пролилася рідна кров моя,

Й суворо винних покараю я.

Наразитеся на тяжку відплату

Й мою оплачете ви кревну втрату.

Не слухатиму жодних я прохань,

Оглухну я до ваших всіх благань!

Облиште їх, затямте заборону:

Ромео мусить кинути Верону! (Виходять)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

СЦЕНА 1

Верона. Келія брата Лоренцо. Входять брат Лоренцо й Паріс.

Брат Лоренцо

В четвер, синьйоре? Надто строк короткий.

Паріс

Бажає так мій батько, Капулетті;

І не мені спинять його поспішність.

Брат Лоренцо

Сказали ви, що думки синьйорини

Ви ще не знаєте. Цей шлях кривий

Мені не до вподоби.

Паріс

За Тібальтом

Вона без міри плаче, я й не міг

Поговорити з нею про кохання:

В оселі сліз Венера не сміється.

Але синьйор, її отець, вбачає

Велику небезпеку в цій журбі

І мудро хоче поспішити з шлюбом,

Щоб зупинить бурхливу повідь сліз,

Самотність тільки збільшує нудьгу;

Їй стане легше в товаристві мужа.

Входить Джульєтта.

Паріс

Щасливий я вітать мою дружину!

Джульєтта

Так буде, якщо стану за дружину.

Паріс

Так мусить буть, коли нас повінчають.

Джульєтта

Що мусить буть, то буде.

Брат Лоренцо

Бог те знає!

Паріс

Прийшли ви сповідатись до отця?

Джульєтта

Я б, відповівши, сповідалась вам.

Паріс

О бідна, як же ти від сліз змарніла!

Джульєтта

В тім невелика перемога сліз:

Моє лице й до сліз було негарне.

Паріс

Сильніше сліз йому словами шкодиш.

Джульєтта

Таж істина – не наклеп, мій синьйоре,

І говорю я про моє лице.

Паріс

Воно моє, а ти його ганьбиш.

Джульєтта

Можливо, й так: адже ж мені воно

Більш не належить. Отче мій святий,

Чи маєте ви зараз час для мене,

Чи, може, до вечерні я зайду?

Брат Лоренцо

Я маю час, моя журлива доню.

Нам треба залишитись сам на сам;

Пробачте нам, синьйоре мій.

Паріс

Крий Боже, щоб благочестю став я на заваді!

Джульєтто, я збуджу вас у четвер.

Прийміть святий цілунок на прощання. (Виходить)

Джульєтта

О, двері зачини!.. І плач зі мною…

Ні втіхи, ні надії, ні рятунку!..

Брат Лоренцо

Ох, знаю я твою біду, Джульєтто!

Що діяти – я ради й сам не дам…

Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись

І шлюб отой відкласти неможливо.

Джульєтта

О, не кажи про це, коли не можеш

Мені сказать, як обминуть його!

Якщо твоя безсила зараз мудрість,

То мудрим рішення моє назви,

І мій кинджал пошле мені рятунок.

Бог нам з’єднав серця – мені й Ромео,

А ти нам, отче, руки тут з’єднав.

Раніше, ніж рукою оцією,

Що сам її Ромео ти віддав,

Я другий закріплю, новий союз,

Раніш ніж встигне зрадити це серце

І другому воно себе віддасть,

Я знищу їх обох: і руку, й серце!

Нехай твій досвід і твої літа

Мені порадять; а як ні – дивись!

Між мною і моїм великим горем

Я посередником візьму кинджал.

Хай ніж оцей кривавий нас розсудить

Розв’яже з честю те, чого не зможуть

Ні розум твій, ні досвід розв’язати.

Я прагну смерті… О, відповідай!

Якщо нема рятунку, то – прощай!

Брат Лоренцо

Стій, дочко! Стій! Я бачу тінь надії.

Рішучість одчайдушна тут потрібна.

Як той відчай, якому зараз ми

Повинні запобігти. Слухай, дочко:

Якщо ти зважилась себе убити,

Аби за графа не виходить заміж,

То зважся ти лиш на подобу смерті,

Щоб сором цей тяжкий тебе минув,

Який штовха тебе в обійми смерті.

Якщо ти згодна,- я допоможу.

Джульєтта (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Джульєтта

Все, все, про що я й слухати не можу,

Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю

Без страху, без вагання, щоб Ромео

Знайшов в мені дружину незрадливу.

Брат Лоренцо

То слухай же, іди тепер додому,

Весела будь і згоду дай на шлюб.

А взавтра, в середу, влаштуй все так,

Щоб уночі самій зостатись в спальні:

З тобою няня завтра хай не спить.

Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,

Усю до краплі випий рідину.

І вмить тобі по жилах піде холод,

І летаргічний сон тебе скує,

Твій пульс замре; ні тіла теплота,

Ні дихання слабке – ніщо й ніколи

Не викаже, що ти іще жива;

І ось в такій подобі смерті ти

Пролежиш рівно сорок дві години

Й прокинешся, як від солодких снів.

Коли ж уранці прийде наречений,

Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.

Тоді тебе, як звичай наш велить,

В найкращім вбранні, у труні відкритій

Перенесуть у старовинний склеп,

Де здавна спочивають Капулетті.

Тим часом, доки спати будеш ти,

Я сповіщу про все листом Ромео;

Він з’явиться сюди, і разом з ним

Ми будем ждать пробудження твого,

Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

Тебе з собою візьме. Вихід є.

І від ганьби тебе він урятує,

Якщо несталість і жіночий страх

Не стануть на заваді смілій справі.

Джульєтта

О, дай же, дай! Не говори про страх!

Брат Лоренцо

Візьми і йди. Будь непохитна й дужа

У рішенні своїм. Я надішлю

До Мантуї ченця з листом негайно

Й про все твого Ромео сповіщу.

Джульєтта

Любове, сили дай! У ній – рятунок.

Прощай, мій отче! (Виходять)

ДІЯ П’ЯТА

СЦЕНА 3

Кладовище. Склеп родини Капулетті.

Входять Паріс та його паж, який несе квіти і смолоскип.

Паріс

Дай, хлопче, смолоскип і відійди.

Ні, погаси. Нехай мене не бачать.

Ляж там під тисами і, чуйним вухом

Припавши до землі, уважно слухай.

Як щось почуєш, свисни голосніше,

Я знатиму, що хтось іде до склепу.

Дай квіти. І роби, як я звелів.

Паж

(убік) Як страшно тут самому серед мертвих!

Навколо домовини… Але зважусь. (Відходить)

Паріс

Я шлюбне ложе квітами укрию,

Солодка квітко! Постіль із граніту

Водою запашною я омию

Або сльозами окроплю ці плити.

Й щоночі буду, вражений журбою,

Носити квіти й плакать над тобою!

Паж свище і Паріс ховається.

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом тощо.

Ромео

Дай заступа мені й залізний лом.

Візьми цього листа і завтра вранці

Віддай моєму батькові його.

Дай смолоскип. Гляди ж, під страхом смерті,

Що б не побачив ти і що б не чув,

До мене не підходь і не втручайся.

В це ложе смерті хочу я спуститись,

Щоб глянуть ще раз на мою дружину.

Тепер іди звідсіль. Але гляди,

Якщо насмілишся ти повернутись

І підглядать, що буду я робити,

Клянусь, я розірву тебе на шмаття

І члени всі твої розсію тут,

На цвинтарі голодному.

Бо зараз Ця ніч і замір мій – і дикі, й люті.

Вони лютіші, ніж голодний тигр,

Вони грізніші, ніж бурхливе море…

Балтазар

Я йду, синьйоре, й турбувать не стану.

Ромео

І будеш другом. Ось, візьми собі.

Живи!.. Бувай щасливий і прощай!

Балтазар

(убік) Я все ж сховаюся: мене лякає

Цей погляд дикий. Зло він замишляє. (Відходить)

Ромео

Огидна пащо! Ти, утробо смерті!

Пожерла щонайкращий дар землі!

Я щелепи гнилі твої розкрию.

(Розбиває двері до склепу)

І силою новий напхаю корм.

Паріс

Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена

Коханої моєї?.. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Схоплю його! (Виходить наперед)

Спинись, Монтеккі!

Стій! Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?!

Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

Ходім, ти арештований і вмреш.

Ромео

Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

Юначе добрий мій, о, не дратуй

Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене…

Згадай хоч про померлих… Хай ця думка

Про долю їх злякає і тебе.

Благаю, не штовхай мене на гріх

Іще новий і не гніви даремно…

О, йди собі! Клянуся небом, я

Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе…

Тікай хутчій! Живи і пам’ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

Паріс

Я зневажаю всі твої закляття

Й беру тебе як підлого злочинця!

Ромео

Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись! (Б’ються)

Паж

О Боже! Б’ються! Я покличу варту! (Виходить)

Паріс

(падає) О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульєтти… (Вмирає)

Ромео

Я обіцяю, слово честі. Гляну

Йому в обличчя… Хто це?.. Граф Паріс!

Меркуціо то родич!.. Що казав

Дорогою слуга мій? Я не слухав,

Бо тяжко стиснула скорбота серце…

Здається, він казав, що граф Паріс Мав із

Джульєттою ось повінчатись…

Чи він казав, чи це мені приснилось?

Чи то, почувши про Джульетту, я

Утратив розум – марити почав?

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі,- це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничим, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’ю, моя любов! (П’є)

О чесний

Аптекарю! Швидка твоя отрута…

Отак я з поцілунком умираю!.. (Падає)

З другого боку кладовища входить брат

Лоренцо з ліхтарем, ломом і заступом.

Брат Лоренцо

Святий Франціску, поможи мені!

Вже стільки раз мої старечі ноги

Спіткнулись об могили цеї ночі… Хто тут?

Балтазар

(виходячи наперед) Це друг, який вас добре знає.

Брат Лоренцо

Спаси вас Боже! Друже мій, скажіть,

Що то за смолоскип, що марно світить

Для робаків та черепів безоких?

Здається, то у склепі Капулетті…

Балтазар

Так, отче пресвятий, і там також

Господар мій, ваш друг.

Брат Лоренцо

Який?

Балтазар

Ромео.

Брат Лоренцо

Він там давно?

Балтазар

Вже, мабуть, з півгодини.

Брат Лоренцо

Ходім зі мною в склеп.

Балтазар

Не смію, отче.

Господар мій не знає, що я тут.

І він мені грозив страшною смертю,

Якщо за ним я стежити зостанусь.

Брат Лоренцо

То залишайсь. Я сам піду. Боюсь…

Боюся, щоб не трапилось нещастя.

Балтазар

Коли я тут під тисом спав, мені

Приснилось, що господар мій зітнувся

З якимсь синьйором і убив його.

Брат Лоренцо (підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу)

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров’ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулась!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта

О мій отче! Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лоренцо

Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось – ускочимо в біду. (Виходить)

Джульєтта

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала…

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста…

Ще, може, трішки є на них трутизни,-

В підкріпленні цьому я смерть знайду…

(Цілує його) Твої вуста ще теплі!..

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

1-й страж

(за сценою) Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульєтта

Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов)

Ось твої піхви! (Заколює себе)

Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і вмирає)

Входить сторожа з Парісовим пажем.

Паж

Це тут було, де смолоскип палає.

1-й страж

Кров на землі! Оглянуть кладовище!

Кого б ви не знайшли, хапайте всіх!

Кілька стражів виходять.

Страшна картина! Граф лежить убитий…

Джульєтта теж спливає кров’ю… Що?..

Вона ще тепла!.. Щойно лиш померла,

Хоча два дні, як в склепі поховали!..

До герцога! Покличте Капулетті!

Збудіть Монтеккі! Обшукайте цвинтар!

Виходять ще кілька стражів.

Ми бачимо лише трагічне місце;

Трагедії ж кривавої причину

Без слідства нам ніяк не розгадати.

Повертаються кілька стражів з Балтазаром.

2-й страж

Ось ми знайшли слугу Ромео, він

На кладовищі був.

1-й страж

Не відпускати,

Аж доки герцог не прибуде сам!

Повертаються інші стражі з братом Лоренцо.

3- й страж

Ось тут чернець тремтить, зітхає й плаче;

У нього заступ відібрали ми І лом.

А йшов він звідси, з кладовища.

1-й страж

Це підозріло… Не пускать ченця!

Входить князь з почтом.

Князь

Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, синьйора Капулетті та інші.

Капулетті

Що скоїлось? Чого це тут кричать?

Синьйора Капулетті

Народ по вулицях гука: “Ромео!”

А хто – “Джульєтта!”, хто – “Паріє!”. Біжать

Всі з зойками до нашої гробниці.

Князь

Який тут жах так нам тривожить слух?

1-й страж

Володарю, ось граф лежить убитий,

Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

Вона була вже мертва, а тепер

Її убито знов. Вона ще тепла…

Князь

Шукайте скрізь негайно і дізнайтесь,

Хто б міг вчинити цей жахливий злочин!

1-й страж

Слуга Ромео тут, ось і чернець;

При них ми захопили і знаряддя,

Яким гробницю можна розламати.

Капулетті

О небо!.. О дружино! Глянь сюди…

Таж наша доня вся спливає кров’ю!..

Він місцем помилився, цей кинджал!

Його оселя ось порожня висить

На поясі у мертвого Монтеккі,

А згубний ніж стирчить у грудях доньки!

Синьйора Капулетті

О горе! Жах – мов похоронний дзвін,

Мене у домовину кличе він!

Входять Монтеккі та інші.

Князь

Підвівся нині рано ти, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Монтеккі

Володарю, моя дружина вмерла…

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Князь

Глянь і побачиш сам!..

Монтеккі

О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Князь

Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’ясували,-

Їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Брат Лоренцо

Хоч без вини, а ніби головний

Я в цій кривавій справі винуватець.

Все свідчить проти мене – місце й час.

І ось стою тепер я перед вами,

Щоб засудить чи виправдать себе,-

Обвинувач я свій і оборонець.

Князь

Розповідай нам все, що знаєш ти.

Брат Лоренцо Я коротко, бо дихання моє

Коротше, аніж розповідь широка.

Ромео, що лежить тут мертвий, був

Небіжчиці Джульєтті чоловіком;

І вірною дружиною йому

Була Джульєтта, що лежить тут мертва.

Я повінчав таємно їх. В той день

Убитий був Тібальт, і смерть його

Ромео засудила на вигнання.

То плакала за ним, не за Тібальтом,

Дружина молода, Джульєтта. Ви ж,

Бажаючи розвіяти їй тугу,

Хотіли повінчати силоміць

З Парісом. І тоді прийшла вона

У розпачі і з поглядом безумним

До мене та благати почала,

Щоб засіб я знайшов і допоміг

Від другого їй шлюбу врятуватись.

А ні – то в мене в келії уб’є

Сама себе. І я їй випить дав

Снодійний трунок. Він подіяв так,

Як я того бажав: вона заснула,

А виглядала зовсім наче мертва.

Тим часом я Ромео написав,

Щоб він сюди прибув цієї ночі

Й звільнив її з дочасної могили

В ту мить, коли минути мав той сон.

Та посланця мого, ченця Джованні,

Затримав прикрии випадок нежданий,

І вчора він вернув мені листа.

Тоді я сам сюди подавсь, до склепу,

Щоб вивести її, коли вона

Прокинеться зі сну. Хотів я в себе,

У келії своїй, їй дать притулок,

Аж доки зможу сповістить Ромео.

Проте, коли до неї я зайшов

За декілька хвилин до того часу,

Як мала підвестися, то побачив,

Що тут дочасно разом полягли

Паріс достойний і Ромео вірний.

Вона прокинулась, її благав я

Піти зі мною і скоритись небу;

Але нараз почувся гам зокола,

І я був змушений покинуть склеп.

Вона ж упала в розпач й не хотіла

Зі мною йти. І, як гадаю я,

Умить сама зняла на себе руки.

Це все, що знаю я. А щодо шлюбу –

То мамка теж про нього добре знає.

Якщо хоч трохи винен я в нещасті,

То заберіть моє старе життя

За декілька годин раніш до строку

І правосуддю в жертву принесіть.

Князь

Твоє ми здавна знаєм благочестя.

А де слуга Ромео? Що він скаже?

Балтазар

Я сповістив господаря свого

Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить

Він верхи прискакав на кладовище

І кинувся сюди, до цього склепу.

Листа ж звелів віддати вранці батьку

І наказав мені, під страхом смерті,

Щоб я його самого тут лишив.

Князь

Подай листа. Я гляну, що він пише.

Де графів паж, що викликав сторожу?

Скажи, що тут господар твій робив?

Паж

Прийшов сюди він, щоб покласти квіти

На свіжу домовину нареченій;

Мені ж звелів він далі відійти.

Я виконав наказ. Коли це раптом

Ступив до склепу хтось із смолоскипом

І двері став ламати. Мій синьйор

Враз шпагу вихопив і вмить – на нього,

А я побіг, щоб викликать сторожу.

Князь

Цей лист підтверджує слова ченця,

Шляхи кохання й новину про смерть.

Ромео додає, що він купив

В убогого аптекаря отруту

Й прийшов сюди, щоб отруїтись тут

І поруч із Джульєттою лежати.

О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше.

Я їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Капулетті

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти.

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар…

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати…

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти. Усі виходять)

Для тих, хто хоче знати більше

Дослідники вважають, що сюжет трагедії “Ромео і Джульєтта” взятий з античності. Ще видатний римський поет Овідій у своїй книзі “Метаморфози.” (перетворення), про яку ми з вами згадували раніше, переказав давній міф про юних Ті́сбу і Піра́ма, які жили колись у Вавилоні:

Тісба й Пірам; з юнаків найпрекрасніший він вавилонських,

З дів найкраща вона, що на Сході живуть миловиді.

Закохані, яким батьки заборонили одружуватися, домовилися таємно зустрітися під високою шовковицею за міськими мурами. Тісба, яка прийшла раніше за юнака, змушена була сховатися в печері від левиці. Тікаючи, дівчина загубила свою хустку. Люта тварина, “паща якої запінена й в крові волів, що загризла” розшматувала хустку, залишивши на ній криваві плями.

За якийсь час прийшов Пірам і, знайшовши роздерту хустку Тісби й сліди хижака, уявив найгірше. Він не зміг пережити горя та своєї причетності до нещастя, і власним мечем заколов себе. Тісба повернулася на місце зустрічі і з жахом побачила коханого в передсмертних конвульсіях. Його груди простромлені мечем. Усвідомивши весь трагізм і непоправність фатальних збігів, дівчина вкоротила собі віку мечем Пірама.

Сюжети про загибель закоханих із родин, що ворогували між собою, були відомі від XIII століття з історичних хронік. До речі, в “Божественній комедії” Данте також присутні мотиви давньої ворожнечі вельможних родів. Однак імена Ромео і Джульєтти вперше згадуються у 1524 році в новелі італійця Луїджі Да Порто (1485-1529), яка мала назву “Історія двох шляхетних закоханих”, де розповідається про трагічну долю молодих веронців.

Цю новелу неодноразово перевидавали, перекладали різними мовами, вона користувалася великою популярністю. Багато італійців зверталися до неї у своїй творчості. Сюжет запозичували також автори з Іспанії, Франції та Англії. Літературна обробка відомого сюжету Вільямом Шекспіром визнана найяскравішою і найнапруженішою, проте й вона не стала останньою.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над текстом твору

На які дві групи можна розподілити персонажів трагедії “Ромео і Джульєтта”? Схарактеризуйте стосунки, що існують між двома веронськими родинами. Знайдіть у тексті твору (дія І сцена 5) монолог Ромео, враженого красою Джульєтти. Доведіть, що цей монолог написаний у формі англійського сонета (див. Теорія літератури. Сонет). Складіть схему римування цього фрагменту. Як відреагував Тібальт на появу у святковій залі Ромео? До чого закликає сеньйор Капулетті свого небожа і як він відгукується про РомеоМонтеккі? Про що свідчить ставлення Капулетті до юнака? Знайдіть у тексті і прочитайте за ролями сцену знайомства Ромео і Джульетты (дія І сцена 5). Як у цьому епізоді юнак через образи ченця і святині демонструє і винахідливість закоханого і трепетне ставлення до дівчини? Доведіть, що закохані усвідомлюють несумісність своїх почуттів із родовою ворожнечею Монтеккі й Капулетті. Прочитайте монолог Ромео (дія II сцена 1). До яких образів звертається Ромео, говорячи про вроду Джульєтти та про свої почуття до неї? Які метафори, епітети вводить драматург у мову юнака, що звертається до коханої дівчини? Прочитайте монолог Джульєтти. Чому ім’я юнака викликає в неї гіркі нарікання? Прочитайте за ролями початок діалогу Ромео і Джульєтти. Як ви гадаєте, уособленням чого стають для закоханих їхні імена? Прочитайте слова Ромео, які свідчать про силу його почуттів та про втрату для нього цінності життя без кохання Джульєтти. До яких метафор і порівнянь у діалозі дії II сцени 1 звертаються закоханні, говорячи про свої почуття? Випишіть приклади в зошит (“брунька ніжного кохання”; “як море, дна не має і любов” тощо). Про що домовилися юні закохані, прощаючись? За що докоряв брат Лоренцо Ромео? Доведіть, що брат Лоренцо був першим, хто дізнавався про душевні переживання юнака. Якою метою керувався чернець, погодившись обвінчати дітей родин, що ворогували? Розкажіть, як Ромео влаштував вінчання. Чому юні закохані змушені були приховувати свої наміри? Як ви гадаєте, чому для Ромео Монтеккі та Джульєтти Капулетті було важливо якнайшвидше взяти шлюб? Згадайте, який мізерний привід став причиною лютого гніву Тібальта до Ромео. Чому Ромео намагався уникнути двобою з кузеном Джульєтти? Як цей епізод характеризує молодих Монтеккі та Капулетті? Що вразило Меркуціо в поведінці Ромео? Якби Меркуціо знав про одруження Ромео, чи зрозумів би він миролюбний настрій свого друга? Які жахливі наслідки мала задерикуватість молодих дворян? Чому Ромео картає себе за смерть Меркуціо і як він помстився Тібальтові? Доведіть, що ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті стала причиною нещасть й інших родин. Яким був присуд князя щодо Ромео? Як Джульетта сприйняла звістку про смерть Тібальта і вигнання Ромео з Верони? Про що прийшов домовлятися до брата Лоренцо граф Паріс? Як Паріс пояснив ченцеві такий великий поспіх з його одруженням? Який план дій запропонував Джульєтті брат Лоренцо? Як повелися батьки Джульєтти, коли їхні прокльони збулися: донька померла, не вийшовши заміж за Паріса? Через який фатальний збіг обставин Ромео не отримав листа від брата Лоренцо? Хто опинився вночі біля родинного склепу Капулетті? Чим завершилася суперечка на цвинтарі? Як загинули Ромео і Джульєтта? Чим би закінчилася п’єса, якби брат Лоренцо прийшов на кілька хвилин швидше? Чи досяг зрештою чернець своєї мети у примиренні запеклих ворогів? Чи такою уявляв він собі долю двох закоханих?

Узагальнюємо і підсумовуємо

Назвіть героїв трагедії Вільяма Шекспіра. Схарактеризуйте образ брата Лоренцо. Якого особливого значення набуває образ ченця у трагедії, написаній у добу Відродження? Про що свідчить той факт, що ніхто з персонажів твору жодного разу не згадує причин “стародавньої чвари” між двома родами? Назвіть безглузді вчинки і фатальні випадковості, що завадили головним героям досягти своєї мети. Доведіть, що долю Ромео і Джульєтти визначили другорядні персонажі. Чому на прикладі ворожнечі родів Монтеккі й Капулетті можна сказати, що зло породжує зло, помста – нове прагнення помсти? Схарактеризуйте образи Ромео і Джульєтти. Доведіть, що молоді люди ставилися до свого кохання як до найдорожчого скарбу, ціннішого за життя.

Міркуємо самостійно

У чому полягає оптимістичність фіналу, який настав після катастрофічної розв’язки трагедії? Як ви гадаєте, чому центральною темою одного з найкращих творів доби Відродження стала тема кохання? Доведіть, що перемога кохання над ненавистю була неминучою у трагедії видатного драматурга-гуманіста Вільяма Шекспіра. Порівняйте сюжет трагедії Вільяма Шекспіра “Ромео і Джульєтта” і сюжет античного міфу про загибель закоханих, які теж походили із родин, що ворогували. Чому фінал про юних Тісбу і Пірама викликає у читачів тільки розпач?

Застосовуємо теоретичні питання

Назвіть елементи композиції драматичного твору і проаналізуйте особливості композиції трагедії Вільяма Шекспіра “Ромео і Джульєтта”. Визначте експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку у трагедії В. Шекспіра. Яку, на вашу думку, функцію виконують у п’єсі Шекспіра прологи? Звідки драматург запозичив роль хору? Доведіть, що катастрофічна розв’язка у трагедії “Ромео і Джульєтта” змінюється епілогом, який відновлює порушений порядок і встановлює мир. В античній трагедії події розвивалися впродовж одного дня. Спробуйте з’ясувати, який час охоплюють події в трагедії Вільяма Шекспіра. На прикладі трагедії “Ромео і Джульєтта” поясніть особливості драматичного роду літератури. Згадайте жанрові особливості трагедії та поясніть сутність трагічного конфлікту твору В. Шекспіра.

Виконуємо творчі завдання

Назвіть сцени твору, які вас вразили найбільше. Уявіть, якими повинні бути інтонації дійових осіб, їхні жести, міміка. Прочитайте за ролями ці сцени, намагаючись відтворити емоційне напруження.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links