Вільям Шекспір (1564-1616)
Про життя геніального англійського поета і драматурга доби Відродження залишилося дуже мало відомостей. Здебільшого вчені спираються на доволі нечисленні документи (записи в церковних книгах, списки учасників вистав, грошові розписки, листи сучасників); на спогади і перекази, які неможливо ні довести, ні спростувати.
Достеменно відомо, що народився Ві́льям Шекспі́р у невеличкому місті Стретфорд-на-Ейвоні у 1564 році. Точна дата народження невідома, тому дослідники послуговуються знайденим у церковній книзі записом про те, що хлопчика охрестили
Його батько, Джон Шекспір, був сином фермера, який орендував землю в околицях Стретфорда. Щоби бути фінансово незалежним, Джон подався на роботу до міста, де зумів розбагатіти, очевидно, на чинбарстві1 та торгівлі вовною. Зміцнивши своє фінансове становище і ставши власником двох будинків у Стретфорді, Джон одружився з дочкою сільського джентльмена (тобто дворянина), землі якого орендував його батько.
У сім’ї Шекспірів
Джон Шекспір був поважною особою у Стретфорді: його обирали членом міської ради, а коли Вільямові виповнилося 4 роки, батько став мером. Вважають, що Джон віддав сина до місцевої граматичної школи, яка була однією з кращих в Англії. Також відомо, що з 16 років Вільяму довелося працювати, оскільки справи батька у 1580-х роках різко погіршилися.
У вісімнадцятирічному віці Вільям Шекспір одружився з Енн Хе́тевей, донькою заможного селянина, старшою за нього на вісім років. А коли Вільяму виповнилося 23, він залишив родину та трьох своїх дітей і вирушив до Лондона, столиці Англії. Дослідники біографії Шекспіра вважають, що в Лондон він прибув у 1587 році як актор у складі театральної трупи, яка часто гастролювала в його рідному Стретфорді.
Історична енциклопедія
Театр в Англії
Одним із найпоширеніших видів театральних дійств дошекспірівської середньовічної Англії була постановка епізодів з Біблії під час релігійних свят. Ці інсценізації зі Святого Письма дали поштовх для розвитку англійського театру. Мандрівні актори, переїжджаючи від міста до міста, показували вистави, серед яких були мораліте́ – часто доволі нудні п’єси повчального змісту, і фа́рси – п’єси, у яких було багато грубих жартів та клоунади. Для простої публіки вистави показували на майданчиках, оточених по колу земляним насипом, та у внутрішніх дворах заїздів. Для обраних глядачів – у палацах вельмож або короля. Стаціонарних театрів не було.
У XVI столітті актори мали сумнівну репутацію – учасники театральних труп, які вели мандрівний спосіб життя, зазнавали утисків, їх могли засудити як волоцюг, піддати тортурам і навіть стратити. Проте з 1570-х років ситуація змінюється, а особливо після того, як королева Єлизавета (1533-1603) взяла деякі трупи під своє заступництво. Акторська справа офіційно була визнана професією.
На той момент, коли до столиці приїхав Шекспір, Англія доби Відродження переживала піднесення. За роки правління улюблениці народу королеви Єлизавети Англія з економічно відсталої перетворилася на одну з наймогутніших країн Європи. У Лондоні почали з’являтися загальнодоступні театри, вистави яких залюбки відвідувала і сама англійська королева.
Перший стаціонарний театр з’явився у 1576 році. Він (та інші, збудовані пізніше) був подібний до заїзду, не мав даху й так і називався – “Театр”. Його власником був колишній тесля, а потім актор, Джеймс Бе́рбедж.
У “Театрі”, як і всюди, майже не використовували декорацій, місце дії позначали написами на табличках, але велику увагу приділяли костюмам. До складу трупи входило 8-15 акторів; усі ролі виконували чоловіки.
Молодий Шекспір у Лондоні
Професія актора стала доволі прибутковою, і це, можливо, було визначальним чинником у виборі Шекспіром роду своєї діяльності. Адже він повинен був дбати про велику родину, залишену в Стретфорді. Відомо, що з 1590 року Шекспір працював у різних лондонських театрах (зокрема й у королівській трупі), і вже на початку 90-х років став відомим драматургом.
Проте надзвичайна популярність п’єс Шекспіра викликала роздратування в середовищі драматургів. До прикладу, один із колись популярних авторів у своєму передсмертному зверненні до друзів доволі різко відгукнувся про “вискочня, неука і мужлая”, який став новоявленим “потрясателем сцени”1. Щоправда в одній із передмов видавець, який надрукував це уїдливе звернення, сам охарактеризував Шекспіра як людину талановиту, порядну, з чудовою репутацією і вишуканими манерами.
Для тогочасного англійського театру було нормою кожні два тижні показувати нову постановку. Через це театральні трупи постійно відчували нестачу п’єс. Акторам, аби якось поновити репертуар, часто доводилося спішно переробляти тексти вже відомих творів. Зрозуміло, що за цих обставин хороший драматург був для театру справжнім подарунком долі. Найімовірніше, й акторові Шекспіру для оновлення театрального репертуару доводилося пристосовувати до постановки твори інших авторів.
Відомо, що Шекспір запозичував свої сюжети з історичних хронік, італійських новел та з творчої спадщини інших драматургів, що було доволі поширеним явищем. Взагалі драматурги не вважалися поетами, а п’єси – літературними творами. Поняття “авторське право” було умовним, а рукопис п’єси ставав власністю трупи або театру, але не драматурга.
1 Прізвище Шекспір (Shakespeare) у перекладі з англійської означає “потрясатель списа”, а Shakescene – “потрясатель сцени”.
Шекспір і трупа Бербеджа
Із 1594 ім’я Шекспіра фігурує у складі найкращої трупи Джеймса Бербеджа, власника “Театру” і батька видатного актора Річарда Бербеджа, який буде грати головні ролі в п’єсах Шекспіра. Вільям усе рідше бере участь у виставах, до того ж дослідники вважають, що його акторські здібності були досить посередніми. Шекспіра до гастрольних поїздок не залучали – головним його завданням було писати для театру. Адже його твори мали величезний успіх у публіки.
Сезон 1597-1598 року став складним для трупи Бербеджа. Щоб якось протриматися, вона продає дещо з театральної власності, зокрема й чотири п’єси Шекспіра, які були опубліковані в 1597 році, причому одна з п’єс уперше друкується під іменем драматурга. Тексти шекспірівських драм користувалися попитом у читачів, але їх друкували лише в піратських виданнях без зазначення автора. Щоправда, сам Шекспір байдуже поставився до публікації своїх текстів. Тому, наприклад, у виданні хроніки “Річард II” було допущено 69 помилок. Пізніше видавець 12 із них виправив, припустившись 120 нових.
У 1599 році трупа Бербеджа будує нове приміщення для вистав, яке пізніше назвали “Глобусом” (точніший переклад – земна куля). Цей відкритий театр уміщував до 3 тисяч глядачів і був краще пристосований до драматичних постановок. Над сценічною терасою розміщувалася галерея для музикантів, а в самій сцені були зроблені люки. Трупа обрала своїм гаслом вислів “Весь світ – театр”, а на її прапорі був зображений Геркулес, який тримає на плечах земну кулю.
Щоб покрити витрати на будівництво нового приміщення, у 1600 році було продано видавництву ще 4 п’єси Шекспіра. Усі вони друкуються під його іменем. Свою творчу діяльність популярний драматург Шекспір успішно поєднує з вирішенням бізнесових питань – купує у Стретфорді нерухомість і стає землевласником.
У 1612 році театральна діяльність Шекспіра припиняється, і він залишає трупу Бербеджа, в якій пропрацював понад 20 років.
Шекспір буває в Лондоні, зустрічається із друзями-акторами, підказує сюжети і характери новим драматургам “Глобуса”, але живе переважно в Стретфорді господарськими клопотами. У 1615 році Вільям Шекспір нарешті почав працювати над упорядкуванням текстів своїх творів, але в березні 1616 року захворів, очевидно, після чергових відвідин столиці. Як ділова людина, він ретельно уклав заповіт і 23 квітня помер.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Що вам відомо про життя та творчість геніального англійського драматурга Вільяма Шекспіра? Складіть у зошиті хронологічну таблицю біографії Шекспіра.
2. Розкажіть про розвиток театру в дошекспірівській Англії. Що є спільного в історії розвитку античного та середньовічного театрів? Доведіть, що релігійна обрядовість мала важливе значення у формуванні драматичного мистецтва.
3. Порівняйте будову театрів доби античності та Відродження (сторінки 78 і 190).
4. Що є спільного та відмінного у складі труп давньогрецького та англійського театру другої половини XVI століття? Яким було ставлення до акторів у Стародавній Греції та Англії?
5. Поясніть, що стало причиною розквіту драматичного мистецтва в Англії часів правління королеви Єлизавети.
6. Чому драматургів особливо цінували в англійських театрах XVI століття? Чиєю власністю вважалися написані ними п’єси?
7. У зв’язку з чим виникла проблема піратських видань?
Літературний коментар
Сонети Шекспіра
Час створення сонетів Шекспіра дослідники відносять до 1592-1598 років. Однак із друку 154 шекспірівські сонети вийшли лише в 1609 році. Видання було піратським – у ньому містилося чимало друкарських помилок, а це свідчить про те, що автор не контролював виходу книги.
Сонет як жанр утвердився в англійській літературі в середині XVI століття під впливом італійської поезії, зокрема сонетів Франческо Петрарки. Проте форма англійського сонета відрізнялася від форми італійського. Англійський сонет поділявся на три катрени й один дистих (двовірш).
Закладена ще Петраркою ідеалізація образів та почуттів визначала зміст англійських сонетів. У 90-ті роки XVI століття мода на сонет в Англії набула надзвичайного поширення. Всі англійські сонети повністю вкладалися в традиції петраркі́зму, їх писали вишуканою, піднесено-урочистою мовою.
Створюючи сонети для вузького кола друзів, Шекспір зумів переступити через обмеження, які сонет накладав на поетів його епохи. Він відмовився від ідеалізованого зображення переживань ліричного героя. Поет писав вірші як своєрідний інтимний щоденник – емоційно й надзвичайно відверто.
Шекспірові вдалося зламати традицію звертатися до античних мотивів і використовувати екзотичні імена. Також вишукана і піднесено-урочиста мова замінена такою живою розмовною говіркою, що точний її переклад іншими мовами деколи просто неможливий.
Центральними образами шекспірівських сонетів є ліричний герой, його молодий друг і кохана, яку прийнято називати “смаглявою леді”. Тематично сонети вражають своєю різноманітністю. Але переважно вони присвячені темам дружби, кохання, ревнощів та роздумів ліричного героя про сенс буття.
Душевні переживання ліричного героя – пристрасні й зворушливі – є реакцією на живу дійсність, а не на умовну ідею чи уявний образ. У його почуттях і думках віддзеркалився світогляд людини доби Ренесансу. Для неї кохання і дружба стали визначальними життєвими цінностями.
У збірці сонетів, виданій 1609 року, можна простежити наскрізний сюжет. Перші сонети присвячені дружбі ліричного героя та його молодого друга, якого зображено носієм найкращих рис. У наступних сонетах з’являється тема суперництва між ними за кохану героя та мотив розчарування в дружбі. Віроломство друга та зрада коханої пробуджують роздуми про недосконалість людського світу. Ця думка найглибше розкрита у славнозвісному 66 сонеті.
Наступним етапом душевного становлення героя збірки стає розуміння, що світ набагато складніший, ніж здавалося, тому не варто його ідеалізувати. На зміну розчаруванню приходять нові мотиви – незважаючи на палке кохання, герой переступає через ревнощі (116 сонет), і дружба відновлюється.
Завершують збірку сонети, присвячені почуттю героя до смаглявої леді, у яких він повністю подолав ідеалізоване бачення своєї коханої (це добре видно у 130 і 143 сонетах), однак усе одно продовжує кохати.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)