Вільгельм Рабі: прозаїк тонкий і іронічний
Вільгельм Раабе (1831-1910), прозаїк тонких і добросердих, сумних і іронічний, ближче інших німецьких письменників XIX в. підійшов до постановки моральних проблем загальноєвропейського значення. Він показав настання буржуазної цивілізації на залишки патріархальних вдач, що розбещує вплив грошей, напружені пошуки морального змісту життя.
Як відзначав німецький літератор і філософ Ф. Меринг, Раабе “зовсім далекий… обмежений, що злобує філістерський дух”. Він затверджував у своїй Творчості ідеал цільної, не знаючих компромісів, далекої
Раабе почав свій творчий шлях в 50-х рр., у похмуру пору після поразки революції 1848 р. Свій час він сприймав як час загальної апатії. На його очах відбулося об’єднання Німеччини під тиранічною владою Пруссії, канцлер Бісмарк розгорнув політику “заліза
Раабе і його улюблені герої не хочуть визнавати цінностей буржуазної цивілізації, протиставляючи їм цінності душі й природи. Але Раабе змушений все-таки визнати історичну приреченість настільки улюбленого їм миру. “Поглядом доброзичливої й м’якосердої людини Раабе побачив, яке багатство почуттів таїться в „малом світі” і, перш ніж дати йому окончателвно піти в небуття, обдарив його теплим світлом предзакатного сонця”, – писав про Раабе Ф. Меринг.