Викриття індивідуалістичного свавілля в романі Достоєвського “Злочин і кара
Російська Література XIX століття мала особливу місію: вона була голосом усіх прогресивних людей країни, єдиною можливістю говорити про протиріччя і трагізм сучасності, відбивала напружене шукання громадської й особистої правди. Федір Михайлович Достоєвський усвідомлював цю місію повною мірою, його особиста доля і творчість – це напружений пошук шляхів удосконалення людства. За його власним визнанням, він був літератором-пролетарем. Бажання допомогти тисячам таких самих знедолених, як він, привело 25-річного Достоєвського в гурток петрашевців,
Через два роки разом з іншими гуртківцями його заарештували і винесли вирок про страту. Про заміну цього вироку на каторжні роботи письменнику і його товаришам оголосили лише після того, як вивели на плац і кілька хвилин, які здавалися неймовірно довгими, вони простояли із зав’язаними очима, чекаючи страти. Це психологічне катування, навмисне використане царем, щоб зламати петрашевців, глибоко вразило письменника, викликало ненависть і огиду до будь-якої жорстокості, насильства. Лише через десять років письменник має змогу повернутися
Достоєвський вважав, що російська література його часу потребувала “нового слова”, яке б належало російській людині більшості, яке б здатне було передати і хаос її існування, і складність її інтелектуальних, моральних переживань. Це “нове слово” стало орієнтиром у його художній Творчості.
Одне з найвидатніших творінь Достоєвського, яке справило великий вплив на світову літературу,- роман “Злочин і кара”. Герой його – Раскольников – живе в тісній комірчині, його відрахували з університету через неспроможність сплачувати за навчання. Як людина смілива, чесна, гарячої думки і внутрішньої сили, що не терпить ніякої фальші, він не бажає підкорятися моральним засадам світу, де багатий та сильний знущається над слабким та знедоленим, де гине молоде, здорове життя, задавлене злиднями. Вбивство жадібної, огидної лихварки здається йому викликом тій моралі, якій люди підкорялися споконвіку, моралі, яка стверджує, що людина – це безсила “воша”.
Та мало того, що перше вбивство веде за собою друге: одна і та ж сокира вбиває і грішника, і праведника (під час вбивства випадково повертається сестра лихварки, бідна забита Ліза-вета). Страшніше інше: вбивство лихварки виявляє, що в самому Раскольникові (хоча він не усвідомлює цього) заховалась горда, самолюбна мрія про панування над “тварью дрожащей” і над “всем людским муравейником”. Таким чином, коло роздумів і дій Раскольникова трагічно замикається. Автор примушує героя зректися своїх наполеонівських планів, індивідуалістичного свавілля, трагічно пережити їх наслідки і знайти нове життя, яке єднає його з іншими знедоленими і страдниками. Його любов до Соні стає символом цього нового життя.
Раскольников – трагічна фігура, в його душі розгортається боротьба добра і зла. Геній Достоєвського полягає в тому, що він художньо переконливо показав не тільки причини індивідуалістичного свавілля, а й розкрив його психологію. У романі багато героїв, які на перший погляд безпосередньо не пов’язані ні зі злочином, ні з долею Раскольникова, але без них сюжет твору не набув би того грандіозного філософського звучання, яке він має. Кожен із персонажів роману відповідно до своєї філософії тлумачить вчинок Раскольникова. Теорія головного героя (більшість людей – “твари дрожащие”, які не спроможні на боротьбу за щастя, тому сильна людина має взяти на себе право, хоча б і силоміць, привести їх до щастя, такій людині дозволено все, навіть кров і насильство) зрозуміла Лужину і Свидригайлову, вони її не заперечують, навіть використовують, але для досягнення власної мети. Порфирій Петрович розглядає цю теорію з точки зору закону, Разуміхін – як обиватель зі здоровим глуздом і вірністю існуючим моральним нормам. Соня засуджує не теорію, а вчинки Раскольникова з точки зору християнської етики. Ці образи показують, що теорія Раскольникова виникає невипадково, вона в окремих своїх елементах представлена у свідомості і життєвій позиції інших героїв.
Одним із перших Достоєвський відчув, що бунт проти старої буржуазної моралі лише шляхом вивертання її на другий бік може призвести до страшних наслідків. Об’єктивно гасло Раскольникова “все дозволено” являє собою зло з більш агресивним і страшним обличчям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)