Використання алегоричних прийомів у поемі Б. Олійника “Крило”
Борис Олійник увійшов у літературу на межі 50-69-х років вже минулого століття. У своїх поезіях зберіг кращі традиції попередників, але й урізноманітнив їх елементами метафоричного мислення та фольклором. У цьому – секрет незмінної уваги читачів до творчості Б. Олійника.. За що ж так цінують сучасники його твори? Насамперед, за правду, яка, як гострий ніж, видаляє “суспільні пухлини”. А їх дуже багато, для яких матеріальний добробут стає і метою, і стилем життя (до того ж цей добробут здобутий нечесним шляхом); люди-перевертиі, які здатні
Ця проблема не стала новою і для Б. Олійника. Поет розмірковує про добрі й лихі начала з людській душі на сторінках поеми “Крило” (підзаголовок – “Новорічна казка”). Новорічної ночі кожен отримує щось у подарунок, герої поезії – крила:
…Кому – валянки, кому – мед від простуди, …а цьому, прости, Господи, – крила?!
І справді поет використовує
А потім над селом вони злітали, І зорі їх ховалися під крила, І так обом їм хороше було! так у світі хороше було!
Проте ця іділія порушується… “Сусід-завидюха”, людина, усім чужа і ворожа, убиває журавля ціпком. Щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах.
Із його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптом старіє:
…Кришились зуби, западали щоки, І він ставав столітнім, древнім дідом.
Замість руки в головного героя з’являється закривавлене “надламане крило”. Ця деталь-алегорія набуває символічного значення, бо колись його “товариш” сказав “…бо крилом я до тебе приріс”. Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі, який совість давно продав “утридорога… із салом на базарі”.
Б. Олійник художньо вирішує проблему вини і кари. Сусід-злочинець страждає, бо щоразу опівночі
…на порозі виростав юнак З обличчям сірим, як сира земля, Сивіший від туману.
“Як у пастці вовк”, заметався злочинець, він навіть звертається до суду, щоб пересидіти в тюрмі якийсь час. Проте мудрий суддя зауважив:
Ти таке вчинив, Що і статті у кодексі немає… Ти ж найсвятіше – небо, – дядьку, вбив, А це вже вище від людського суду.
Кара злочинця – не в муках сумління, а у вічному страху за себе, бо він злочинними діями поставив себе поза законами людського існування. Треба берегти “небо” – ця алегорія – серцевина поеми Б. Олійника розуміється сьогодні так: людина має жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, прихильності, душі, – це найстрашніший злочин. Тож настав час нам, молодому поколінню, озирнутися навколо, побачити над собою золоті зорі, синє небо, прислухатися до співу птахів. І чекати, коли до нас і у вікно постукає журавель – символ щастя й злагоди!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)