Виклад сюжету драми Шиллера “Дон Карлос”
В “Дон Карлосе”, драмі, що знаменувала собою початок відходу Шиллера від штюрмерских устремлінь, він розповів про невдалу спробу завоювати волю силою слова. Поет працював над драмою в самий переддень революційного вибуху у Франції, у роки всеєвропейського політичного підйому, відблиски якого опромінили й Німеччину. Але слабість німецького бюргерства гасила надії на революційний рух у країні. Шиллер же продовжував шукати шляхи відновлення дійсності. У новій драмі Шиллер загострив проблему ролі особистості в історії, що займала його
Тематичним матеріалом для цієї драми послужили події XVI в., пов’язані з революцією в Нідерландах, спрямованої проти ярма іспанського короля й католицької церкви. Це повстання впечатляюще зображене в романі бельгійського письменника Шарля де Костера ” Легенда про Уленшпигеле й Ламме Гудзаке” (1867). У драмі Шиллера саме повстання залишилося поза рамками происходящего на сцені. Але Шиллер яскраво показав жадібний двір іспанського короля Пилипа II, відомого своєю жорстокістю, темну владу інквізиції, під тиском якої Пилип відправляє
У центрі п’єси Шиллера – сцена диспуту між королем Пилипом і гуманістом маркізом Позою. Поза намагається розбудити в Пилипові людяність, умовити його даровать своїм підданим волю думки, не посилати до них карателів. Він переконує короля:
Вдивитеся в життя природи, Її стан – воля. Як людина Пилип готовий прислухатися до вмовлянь Пози, але як король він над собою не владний. Король, навіть якщо він сильна особистість, якої й показаний Пилип, не може дати волю спонуканням, що суперечать інтересам абсолютизму й католицької церкви, – самовладний тиран сам у владі пануючих соціальних сил.
Маркіз Поза – особистість не менш сильна й внутрішньо більше вільна. Він діє без оглядки на владу обставин, керуючись тільки своїми гуманними переконаннями. Як Гамлет або далі скоріше як Дон Кихот, він намагається поодинці, на свій страх і ризик, вирішити варту перед ним завдання: позбавити Нідерланди від іспанської тиранії. Але чи розв’язна подібне завдання таким шляхом? Шиллер показує, що немає. Надія Пози на доводи розуму й силу переконуючого слова в бесіді з Пилипом обманута (думка Шиллера піднімається тут над ілюзіями просвітителів). Поза зазнає поразки й у спробах забезпечити своєму другові принцові Карлосу, синові Пилипа, можливість відправитися в Нідерланди й устати на чолі повсталих. Готовність зробити це він будить у Карлосе за допомогою королеви, у яку Карлос таємно закоханий (вона була раніше його нареченою). Щоб уберегти Карлоса від ревнивого гніву Пилипа, Поза за допомогою складної інтриги відволікає його підозри на себе. Він жертвує при цьому своїм життям, але губить і Карлоса, що не встиг навіть вийти за ворота палацу.
Шиллер називає Позу “громадянином Вселеної”. Борючись із тиранією іспанського абсолютизму, Поза заперечує принцип абсолютизму як такий, а захищаючи народ Нідерландів, відстоює тим самим волю всіх народів. Шляхетний ентузіаст Поза – “людин прийдешніх поколінь”, у своїх вільнолюбних устремліннях він далеко випереджає свій час. Він гине тому, що – будучи не в силах чекати, спонукуваний нетерпінням серця – хапається за погані засоби. Але гул нідерландського повстання, увесь час слишащийся в драмі, свідчить, що мрії Пози не необгрунтовані й що якщо при дворі Пилипа його зрештою загнали в кут, то на Землі в нього чимало прихильників. Недарма в сцені пояснення з королем Поза говорить йому:
…Ви мнете, вам удасться Зупинити загальну весну… Ви мнете, сир, – один у всій Європі – Історії всесвітньої колесо Зупинити в невтримному вращенье? ПРО, не сподівайтеся!
Герої й наступні драми Шиллера мріють і намагаються поліпшити мир. Головнокомандуючий імперськими військами Валленштейн під час Тридцятирічної міжусобної війни (XVII в.) має намір об’єднати роздроблену країну; юний Макс Пикколомини мріє про світ, що прийшов би на зміну кровопролитним боям (трилогія “Валленштейн”). Жанна д’Арк, проста селянська дівчина, стає на чолі французької армії й веде неї проти англійських військ, у той час як феодали, зайняті інтригами й звадами, готові поступитися країну агресорові (“Орлеанская діва”). Легендарний швейцарський стрілець Вільгельм Телль, не стерпев знущань чванливого австрійського намісника, убиває його; постріл Телля служить сигналом для його співвітчизників: селяни трьох швейцарських кантонів містять сполучник для спільного опору гнічу Австрії (“Вільгельм Телль”).
Подібно Гамлетові, шиллеровские персонажі сміло ополчаются проти “моря смут”, проявляючи куди менше обачності й терпіння, чим знаменитий принц датський. Але при цьому – і отут проступає двовікова дистанція між Шекспіром, титаном епохи Відродження, і Шиллером, гуманістом епохи Освіти, – вони й самі часом бувають внутрішньо порушені недобрим впливом навколишні. Герцог Фиеско, що очолив змову республіканців проти дожа, переймається спрагою влади й займає трон скинутого правителя; але займає ненадовго: республіканець Веррина вбиває його, предпочитая старого володаря новому тиранові. Полководець Валленштейн стурбований не тільки долями Германської імперії – вони сам хоче стати монархом; патріотизм сполучається в ньому із честолюбством, піклування про світ – зі спрагою самовластья. Романтичний юнак Мортимер, закоханий у Марію Стюарт і готовий пожертвувати життям заради її порятунку, загрожує їй насильством, коли переконується, що вона не полюбила його…
Ніж більше зрілої робилася думка Шиллера, тим ясніше ставало з його п’єс, що справа зовсім не в природній недосконалості людини, а у впливі пороків суспільства, тобто в непідготовленості й суспільства, і особистості до вільного самоздійснення. бу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)