Виклад роману Гофмана “Життєві погляди Кота Мурра”
У романі “Життєві погляди Кота Мурра” іронічна двуплановость композиції: записки Кота Мурра, теперішнього кота, відгодованого й випестуваному, приналежному вченому Абрагаму й тому що теж уявив себе вченим, перемежовуються сторінками драматичної біографії композитора Крейслера, які кіт використає для просушки чорнила. Тому й частини записів кота, і аркуші із книги про Крей-слере щораз починаються й обриваються на півслові. У щоденнику “Кота Мурра обірваний запис триває потім з того”же місця, на якому вона обірвалася, в аркушах
У часи Гофмана, та й взагалі в XIX столітті, традиційним для роману вважалося хронологічно послідовне оповідання, переважно біографічного типу. Рапсодія – музичний добуток, що відрізняється волею форми, разноплановостью епізодів і тим.
“Але про настільки прекрасний хронологічний порядок нема чого й мріяти,- іронічно ремствує Гофман, – коли в розпорядженні нещасного оповідача є лише повідомлені изустно окремими крохами відомості…”
Гофман створив принципово
Мурр філософствує, пише наукові праці на Теми “Думка й чуття, або Кіт і Собака”, “Про мишоловки і їхній вплив на мислення й дієздатність кошачества”. Він віддає данину мистецтву, складаючи любовні станси, а також трагедію “Щурячий король Ковдаллор”. Він знається з аристократичним пуделем Понто, що міркує про “високу культуру” свого пустоголового пана барона Алквида фон Винп. Він вступає в котячий буршеншафт (німецьке слово, що означає студентську корпорацію, співтовариство), членів якого поєднує подібність переконань, – всі вони віддають перевагу молоку воді й печеня хлібу. Він бере участь у нічних пиятиках котячих буршів, б’ється, на дуелі, доглядає за кішечкою Мисмис, не дуже, втім, дотримуючи їй вірність
Помітна фігура в цьому тваринному світі – пес Ахіллес, що коштує на стражі закону й ганяється за котами з буршеншафта, що проявляють, недозволене “вільнолюбство”. Фантастичне царство собак і кішок, мнимо вчені розмови й звичайні бійки, суперництво й романтичние зітхання – все це іронічне іносказання про вдачі людей, розвинене в стилі реалістичної сатири. Що ж до держави Зигхартсвейлер, настільки незначного, що його границі легко обозреваются з вікна князівського замка, а сама держава можна упустити невзначай з кишені (але де проте розігруються теперішні трагедії), те життя його мешканців Гофман зображує в романтичному ключі
Гофман розповідає в цьому романі про трагедії композитора Крейслера, справжнього ентузіаста, змушеного жити в жалюгідному карликовому князівстві, Історія якого подібна історії Керепеса. Раніше в ньому правил князь “вдачі скромного й простого”, що утішався тим, “що в його князівстві всякому жилося привільно”; він мав уроджене тяжіння, до всього фантастичного й запросив на службу маэстро Абра-гама, разом з яким “проробляв деякі магічні операції”. Після кончини старого князя кермо влади перейшли до його сина Иринею, і маэстро Абрагам повинен був покинути країну повернувся, він лише “після того злощасного променаду, коли киязь Ириней втратив своє владеньице” (Гофман тут натякає на участь князя в поході проти Наполеона) і завів химерний двір у Зигхартсвейлере. Майбутнє цього двору – правління недоумкуватого князя Ігнатія, сина Иринея.
Гофман показує неухильне виродження абсолютизму, деградацію дворянства. У Зигхартсвейлере влада фактично належить фаворитці князя спритній удові Бенцон, що не має аристократичних предків, але що зуміла одержати титул радниці й взяла у свої руки “нитки лялькової комедії”, що грав цей двір. Вона вже встигла придбати сладостную звичку до такого положення, не має наміру з нею розставатися й тому видає свою дочку Юлієві за недоумкуватого Ігнатія…
Крейслер біг у Зигхартсвейлер зі столиці герцогства, де він займав місце капельмейстера в самого герцога. Його надії на спокійні заняття музикою в цій посаді не збулися – він побачив “вульгарне загравання зі святим мистецтвом, дурість бездушних шарлатанів, недоумкуватих дилетантів” і відчув “знехтувану нікчемність” свого існування. “Зробіть непокірливого композитора в капельмейстера
Або музичного директора, віршотворця – у придворного поета, у придворного портретиста, скульптора – у придворного скульптора, і незабаром у країні вашої переведуться всі марні фантасти, залишаться лише корисні бюргери від
Особистого виховання й добрих вдач”, каза-говорить Крейслер з гірким сарказмом. Але й у Зигхартсвейлере його не дають спокій: він змушений вислухувати “творчі” вказівки князя Иринея, у нього віднімають улюблену – прекрасну, поетичну Юліу.
Світла Природа Зигхартсвейлера, чудовий спів Юліи, Музика самого Крейслера, бесіди з маэстро Абрагамом становлять виразний контраст до затхлості й жорстокості вдач двору. Але Крейслер не може піти від дійсності ні в музику, ні в любов, ні в дружнє спілкування, ні в природу. Він знову біжить – цього разу в монастир, сподіваючись хоч там уникнути мирської тупості й марнославства
Надії знову обманюють його. Мешканці монастиря, серед яких нерідкі теперішні злочинці, обвинувачують Крейслера в тім, що він зваблює “суєтними хитруваннями набожні душі, які відвертають від божественного й віддаються мирським веселощам у звабливих піснях”. За вірність музиці йому загрожують вигнанням. Виявившись у тупику, Крейслер починає’ втрачати ясність розуму, повторюючи в цьому долю художника Леонгарда Этлингера, що колись жив при дворі князя Иринея й закоханого в його дружину
Закінчити роботу над цим романом Гофман не встиг, але його головні думки одержали в цьому добутку досить ясне вираження. “Життєві погляди Доту Мурра” – роман і сатиричний, і ліричний, і філософський; це й так званий роман про художника (у німецькій науці про літературу є такий термін – КйпзИегготап), і роман про соціальну дійсність. У ньому показане життя різних соціальних кіл, і в ньому йдуть також дискусії про ролі мистецтва й про долю художника, змушеного визначитися на службу, щоб прожити, і біжить від служби, щоб зберегти в собі художника. Гофман зобразив безнадійно загниваючий мир феодально-бюргерської Німеччини, але він створив при цьому добуток, що змушує вірити в людину, здатного підніматися на справжні висоти духу й творчості. Сторінки, пронизані дивно ясним світлом, сусідять у романі із трагічними, похмурими епізодами, він завершується похмуро, але ця перемога мороку над світлом не здається остаточною
Роман як би підводить підсумки всіх основних проблемно-тематичних ліній творчості Гофмана – і проникнення в мир художника, і критики міщанства, і теми музики, і теми природи. Романтична мрія в цьому романі залишається живий, але ясніше, ніж у будь-якому іншому з добутків письменника, тут показані її несумісність із дійсністю й разом з тим неможливість подолання соціальних протиріч за допомогою мистецтва й мрії. Художник фізично зломлений дійсністю, але не капітулює перед нею, не поступається головним у своїй душі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)