Виклад роману Эрвина Штриттматтера “Чудодій”
“Чудодій” Э. Штриттматтера (род. в 1912 р.) виділяється серед названих добутків яскравим національним колоритом, поетичним поглядом на мир, з’єднаним із критикою відверненої мрійності, ліризмом, що сполучать сиронией.
Штриттматтер – один з найбільш значних і самобутніх письменників, лауреат національних премій, віце-президент Сполучника письменників. Він народився й виріс у селі. Син безземельного селянина, він пізнав нелегку частку робочої людини у Веймарской республіці й гітлерівському рейхові. Був шофером, пекарем, кельнером.
Дія першої книги роману “Чудодій” охоплює біля трьох десятиліть – з передодня першої й до початку другої світової війни. Історичні події того років, кожний образ, кожний факт співвіднесені із внутрішнім миром героя, як би пропущені через його
Героя роману Станислауса оточує мир “середнього” німця тієї пори, коли в капіталістичних колах Німеччини
Станислаус – герой-плебей. Недарма він носить прізвище “Бюднер”, що по-німецькому означає: селянин-бідняк. Його давній літературний попередник – герой авантюрно-шахрайського роману, бешкетник і бурлака. Він нащадок і героя німецької романтичної повісті початку XIX в.: Станислаус мрійливий, повний фантазій, наділений поетичним дарунком і схильністю йти в себе від навколишньої його мерзенності й неправди. Ця схильність якоюсь мірою обгороджує його від отрути фашистської пропаганди, але в ній же джерело багатьох його оман. Заглибленість у себе робить шлях Станислауса до соціальних істин звивистим і вповільненим. Однак протиріччя дійсності нагадують йому про себе, життєві поштовхи всі частіше змушують його пробуджуватися від поетичних снів і обертати погляд на реальність. Йому доводиться не раз переживати жорстокі розчарування, обманюватися в надіях і наївних поданнях. Він – “чудодій”, поет, гіпнотизер (мистецтву гіпнозу він навчився із книг) – часто виявляється безпомічним перед неправдою, несправедливістю й неразумием. Він одержує й натуральні й фігуральні стусани й від своїх хазяїв – булочників, яких йому часто доводиться міняти, і від нареченої – дівиці, наскрізь просоченої міщанським духом, і від армійського начальства. Саме під впливом життєвих ударів і розчарувань Станислаус починає міркувати про дійсність, і ці міркування поступово відтискують його фантастичні мрії, переміняючи їхньою мрією про життя, гідної людину
У широті охоплення дійсності “Чудодій” уступає роману Зегерс, разом з тим вибрана Штритматтером форма життєпису дозволяє послідовно й заглиблено представити шлях героя. У першій частині роману, присвяченої початковим етапам цього шляху, дається ланцюг “шахрайських” халеп Станислау-са, що мандрує по дорогах Німеччини від однієї булочної до іншої. У другій частині Штритматтер відтворить події кінця 30-х – початку 40-х рр.: перші акти гітлерівської агресії проти народів Європи, перші приклади героїчного антифашистського опору. Роман тут здобуває справді драматичне звучання
Станислаус Бюднер, погано уявляючи собі, що його очікує, добровільно надягає на себе шинель солдата гітлерівської армії, і відразу ж зіштовхується з її нелюдськими порядками. Тепер він уже не просто мандрівник, що вбирає в себе різні життєві враження, він – людина, і цим протистоїть вермахту, одне з головних призначень якого – знищувати людське в людині. Герой вступає в нерівний двобій з нацистською армією, що втілилася для нього у вахмістрі” Дуфте, що піддає солдат безперервним знущанням і катуванням. Станислаус намагається захистити людське достоїнство. Наївне сприйняття життя, властиве йому спочатку, переміняється завзятими міркуваннями, наполегливим прагненням знайти життєву філософію. Дороги війни наближають героя до відповідей на хвилюючі його питання
Польща. Грабежі, убивства, єврейські погроми. Люди, що спалюють заживо, труп убитої дівчинки на сіннику Франція. Розгул і пиятики німецьких солдатів. Насильства, арешти. І подвиг молодої француженки Олени, що підкинула німцям бомбу під час їх офіцерського бенкету Карелія. Югославія. Греція
У цих главах роман “Чудодій” стає в один ряд з багатьма добутками закордонної літератури, у центрі яких – проблема вибору шляхи, проблема усвідомлення історичної необхідності, що встала перед простою людиною нашого століття
Два чоловіки, два світогляди вступають у боротьбу за думку й душу Станислауса: Вайсблат і Роллинг. Син фабриканта Вайсблат сповідає декадентські нігілістичні погляди. У хвилини гіркого розчарування, хворобливої втрати оманних ілюзій така філософія вабить, спокушає Станислауса. Але він почуває, що ця філософія мертва, і не може задовольнитися нею. Він тягнеться до дії, до життя. І починає усе уважніше прислухатися до уроків робітника-комуніста Роллинга. Юнак починає розуміти, що нацистська армія – армія вбивць, що в неї немає майбутнього й що кожний, хто бере участь у загарбницькій війні, убиває в собі людини. І біжить із рядів вермахту. Грецькі патріоти дають йому притулок. Дівчина грекиня Мельпо переправляє його в човні на далекий острів. Станислаус, закоханий у неї, розуміє, що вона робить це не з відповідних почуттів кнему.
Вайсблат, що біжить разом зі Станислаусом і переправлений на той же острів грекинею Зосо, говорить: “Все-таки хотілося б мені знати,.. чи любили вони нас”. І Станислаус відповідає: “Таких, як ми, любити не можна!”
Ці слова завершують першу книгу трилогії. Укладена в них самокритика перспективна й многообещающа. Самокритика – необхідна умова розриву з гітлерівською Німеччиною, вихідний пункт перелому, без якого не могло бути руху вперед. У фіналі роману недарма звучать слова про любов. Мандрівки Станислауса увесь час супроводжуються пошуками любові – не випадкових зустрічей, яких на шляху Станислауса чимало, а любові щирої, що народжує духовна близькість, що служить людині опорою. Історія виховання Станислауса сполучена з темою щастя – не маленького міщанського щастячка, пропонованого героєві сімейством Пешель, а теперішнього щастя, що може пізнати людина, що знайшла своє місце в боротьбі за звільнення людей від соціального гніта й війни
Все це Штритматтер не пояснює, а художньо розкриває перед читачем. Штритматтеру взагалі далекі авторські декларації, риторичні міркування. Він – художник, обдарований здатністю бачити мир дуже конкретно. Роман витканий з живих, зрительно відчутних сцен, у яких кожна деталь живе, грає. У кожній сцені, що створює письменник, є повнота життя. І кожна деталь, кожний образ освітлені зсередини авторським відношенням, те співчутливо^-іронічним, те гнівної-осудливої, те відверто теплим
(1 votes, average: 5.00 out of 5)