Війна як мірило людяності (за романом “Людина і зброя” О. Гончара)
Роман О. Гончара “Людина і зброя належить до кращих творів української літератури про Велику Вітчизняну війну. Тему і героїв цієї книги письменникові підказало життя: він сам був учасником зображених подій і написав про людей, з якими пройшов бойовий шлях від берегів Волги до Праги.
У романі “Людина і зброя” письменник розповідає про початок Вітчизняної війни, про ті труднощі і випробування, які випали на долю нашого народу в перші місяці, і ту незбориму силу радянської людини, що привела її до перемоги.
Герої роману – в основному
У романі є також негативні персонажі: фашисти, зрадники, дезертири, бездушні і безвідповідальні командири. Автор не приховує тих труднощів, з якими зіткнулися наші люди в роки війни.
Найбільш яскравою постаттю в цьому романі є, безперечно, Богдан Колосовський. Юність його почалася родинним нещастям – безпідставним арештом
Особливе місце в романі належить образу Духновича. Природжений філософ, він уособлює постійне прагнення молоді до поглибленого осмислення життєвих процесів, усього, що відбувається навколо. У жорстоких боях він загартовується, стає стійким і мужнім бійцем. Його витримка, сила волі, мужність, відданість Батьківщині і товаришам виявились особливо тоді, коли він, жертвуючи власним життям, підірвав останньою гранатою склад бомб, знищив ворогів і врятував товаришів від неминучої гибелі. Його загибеллю письменник нищівно таврує війну, людиноненависницьку сутність фашистської ідеології, що вбивала усе світле і мисляче на землі. На прикладі життя студентського батальйону простежуються основні тенденції у розвитку тодішньої дійсності, своєрідність духовного світу молодої людини, що тільки-но зробила крок у страшне, розбурхане море гігантських – соціальних і людських – пристрастей. І не тільки студенти, а й комісар Лещенко, і літній солдат-артилерист, який багнетом робить першу операцію Духновичу, і агроном Колумб, який під полою проносить крізь тили ворога свій перехідний прапор, і робітники, й рибалки – усі в романі живуть єдиним прагненням миру, заради миру беруть зброю в руки, ідучи на темні сили з єдиною волею до знищення війни. Навіть толстовець дід Лука, трохи ніби смішний, схожий своєю дотепністю на шолохівського діда Щукаря, але своєрідний, гончарівський, як і всі герої роману, написаний, видно, з натури, каже дівчатам, що здивувалися, побачивши його з гвинтівкою: “Тепер і сам Лев Миколайович взяв би… час такий настав”.
У романі “Людина і зброя” вперше з’являються образи та картини різко негативного плану, подібно до самодура Дев’ятого та шкурника, боягуза старшини Гладуна.
Зарозумілий, гарячковитий самодур Дев’ятий у небезпечний для атаки час посилає сотні бійців на смертний бій з ворогом: “Звідси, з-під будинку, де стояв Дев’ятий, видно було, як захлинулась атака: видно, як падають на мосту атакуючі, а ті, що встигли перебігти на той бік, скочуються попід мостом униз, плигають у воду, рятуючись від шквального вогню. Пальба, лемент, кров на поранених…”
У тяжких, кровопролитних боях Дев’ятий утратив на шляхах відступу більшу половину довіреного йому особового складу бійців. І коли в цій безглуздій атаці загинуло безліч бійців, Дев’ятий звернувся до майора Краснопольського: “Що, будем кінчати?” – Краснопольський промовчав, а Лещенко відповів різко: “Цього не треба було й починати”.
Відповіддю свого героя О. Гончар засудив бездушність і безвідповідальність командира Дев’ятого.
Зброя згубно впливає на людину, роблячи її кровожерною, як Заградорядник, або підозрілою, як Спартак Павлущенко.
Отже, головна думка роману – зберегти людяність, не дати можливості зачерствіти душі. Олесь Гончар обвинувачує як загальнолюдське зло, так і антиморальні прояви окремих людей, вважаючи, що найменша підлість може згодом перерости у велику біду, ідо здатна призвести до трагедії багатьох людей або навіть народів. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а й доля всього людства. Устами своїх героїв він гнівно засудив війни і все те зло, яке вони приносять людству.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)