Відтворення життя українського козацтва в суспільно-побутових піснях
Історія України налічує багато сотень років. Були часи слави, були часи забуття. Та найгероїчніший період – це 250 років козацтва. Запорозька Січ – перша в історії Європи вільна держава, зв’язки між коз’аками грунтувалися на повній довірі, дружбі, братерстві і взаємодопомозі. Тому саме на той час припадає створення великої кількості суспільно-побутових пісень. Вони оспівували життя та подвиги героїв-козаків, їх боротьбу проти ворогів України. Тому і сприймаються ці пісні як живі свідки тривожного життя наших предків.
Україна завжди
Ой на горі та й женці жнуть, А попід горою яром-долиною козаки йдуть!
Героями таких пісень зазвичай були хоробрі та мудрі полководці, гетьмани.
Мені з жінкою та не возиться А тютюн та люлька козаку в пригоді знадобиться!
У житті козака слава йшла поруч із небезпекою. Саме про це розповідається у відомій пісні “Стоїть явір над водою”:
Уродився козаченько, Вдався, уродився, А у степу, край дороги Ляхам знадобився. Ой узяли в неволеньку, Забили в кайдани, Як забили у кайдани Ведуть перед пани.
Довелося козакові, як підтятому явору, “сконати у тяжкій неволі”, але навіть перед обличчям смерті він не зрікається своєї Батьківщини, матері-Січі.
Ніхто із мужніх захисників не знав, що чекає на них завтра. Багато років не бачили вони своїх батьків, дружин, дітей, бо життя козака було підпорядковане єдиній меті – захищати рідний край. “Мене, нене, змиють дощі, а розчешуть густі терни, а висушать буйні вітри!” – так говорить герой іншої пісні “Гомін, гомін по діброві”. Багато козацьких могил зберігає наша земля…
Я із задоволенням читаю народні пісні, слухаю їх у виконанні бабусі, вчу напам’ять. У цих творах можна почути рідний голос Батьківщини, вловити відлуння почуттів і думок наших далеких предків, слово мудрої поради й тихої ласки. Народні пісні допомагають пізнати життя народу, вчать розуміти і любити вітчизняне мистецтво, збагачують духовно,
Коломийки – коштовні перлини в українському пісенному намисті
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Русла-на, гурт “Мандри” та інші.
Отже, коломийки – це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього.
Часто вони об’єднуються у в’язанки, які часто не мають сталого змісту: “Ой співанки-коломийки, в’язанку з них в’яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу”. Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі намлзаписи належать до XVІІ століття, але є документальні свідчення іїро їхнє існування, ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, – сербські “коло”, чеські “до колочка”, болгарський “хоро”.
Тематика коломийок дуже різнопланова. У них ідеться про минуле, народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену еміграцію, протест проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільшу кількість складають пісеньки, у яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої – це твори на так звані “вічні теми”, вони однаково актуальні для різних епох.
Ой щебече соловейко у мене на груші, Кожен так собі співає, як йому на душі.
У коломийках розкривається світ краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів – доброзичливих або й дошкульних, влучних спостережень побутового характеру, соціальних узагальнень. У задиристих рядках, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.
Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана, Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається й парубкам, які, залицяючись до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, – “брали би по штири морги, хоч би й за сліпою”. Ось яка дівчина подобається більшості парубків:
Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча, Ото мені сподобалася дівчина робоча.
У жартівливих коломийках порушувалися навіть гострі політичні теми:
Сидить Сталін в комиші, Гітлер у болоті. Що робили куркулям – то роблять бідноті.
“Коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста”, – писав видатний український письменник І. Франко. Яке влучне порівняння! Дійсно, коломийки нагадують мені маленькі перлинки, у яких відбито різні боки життя нашого талановитого та працьовитого народу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)