Відповіді на білет № 17 ДПА-2013 9 клас “Світова література”
1. Поясніть природу сміху та назвіть засоби комічного у творі Мольєра “Міщанин-шляхтич”.
У комедії “Міщанин-шляхтич” висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.
Засобом комічного у “Міщанині-шляхтичі”, по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні
Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Іронія – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його “успіхами”, називають його “ваша милість”, “ваша світлість” – дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці “турки”, а насправді – перевдягені посланці Клеонта. Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа.
2. Дайте характеристику образу Печоріна в романі Михайла Лермонтова “Герой нашого часу”.
Образ “героя нашого часу”, Григорія Печоріна – це образ “зайвої” людини в суспільстві. Зовні Печорін – здоровий, фізично розвинутий, привабливий чоловік, офіцер, до того ж гострого розуму та добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра та відважна. Печорін вольова натура, у внутрішньому світі якої постійно відбувається робота, розвиток. І все одно сам Михайло Лєрмонтов у передмові до роману назвав Печоріна настількі дурною людиною, що в існування такої важко повірити: “Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з вад всього нашого покоління, в повному їх розвитку”.
Основною вадою характеру Печоріна є постійне почуття ним нудьги. За це він не цінує життя, ані свого, ані чужого. Герой у постійних пошуках нових вражень, які б розвіяли його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне “випробувати долю”. Він випробовує її на війні, шукає притулку у коханні горянки Бели, “лоскоче нерви” на дуелі, вистежує контрабандистів.
Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована родина Бели, гине вона сама.
Лєрмонтов у передмові до роману назвав Печоріна хворим. Він мав на увазі не буквальну фізичну міць, а душу героя. Печорін не знаходить застосування своїм здібностям, сила його духу нікому не потрібна. Він не знає, що такого насправді героїчного, цінного, корисного він міг би зробити. Навпаки, його бунтівна, неспокійна натура несе людям самі нещастя. Ця думка по ходу дії роману утверджується й у розумі самого героя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)