“Відношення Мавки і Лукаша” за драмою Л. Українки “Лісова пісня”
Творчість відомої української поетеси Лесі Українки відома багатьом поколінням наших співвітчизників, не забута вона й сьогодні. Основними мотивами неперевершених творів цієї видатної письменниці було уславлення духовної гармонії людини і її краси. Як наслідок роздумів на цю тему з’явилася Мавка – головна героїня драми-феєрії “Лісова пісня”.
Ця дівчина – справжня дочка природи, яка усе своє життя існувала серед таких же дивовижних істот – Перелесника, Русалки, Водяника і Лісовика. Біль, яку завдавали люди комусь з її
В образі Мавки дивовижно переплелися надприродні і звичайні людські якості. Вона відчувала в собі і живлющу силу від дихання вітрів та шелесту дерев, і в той же час вона мала почуття людини. Навіть очі героїні драми поєднували усе розмаїття природних фарб: “Тепер зелені, а були, як небо, сині. О! Тепер вже сиві, як тая хмара. Ні, здається, чорні, чи, може, карі”. Мавка навіть спала у вербі, а її мова нагадувала
Мавка припала Лукашеві до душі, адже і лісова дівчина, і звичайний сільський хлопець мали в своїх серцях дивовижний світ, який “скарби творив”. Це допомагало їм розумітися, але все таки Мавка була лісовою дівчиною і багато чого не могла зрозуміти у вчинках Лукаша та інших людей. Найбільше, що подобалося дівчині – це те, як Лукаш грав на сопілці. Його чарівна гра навіть для Мавки, яка чула звуки природи так, як не чула їх ні одна людина, була незвичайною і заворожувала її.
В душіа Лукаша панувала гармонія, адже до зустрічі з Мавкою він ще жив під враженням казок дядька Лева, який був добрим другом для усіх мешканців лісу. У нього в душі було незвичайно багато добра, він радів усьому живому. За щирість і доброту його любили і селяни, і лісові мешканці. Такі ж самі риси характеру, таке ж ставлення до природи дядько Лев привив і Лукашу.
Мавка любила дядька Лева не менш, ніж Лукаша, адже вона розуміла, що той ніколи не зробить їй погано, бо він має чуйне і щире серце. На жаль, Лукаш зрозуміє те, чому вчив його дядька Лев, лише наприкінці життя, через багато часу після того, як втратить свою кохану Мавку. Допоможе йому це зрозуміти і образ Мавки, лісової дівчини, яка так і не змогла вжитися серед людей, яка так і не змогла зрозуміти приземлені прагнення селян.
Образ Мавки назавжди залишився у серці Лукаша, завжди він буде жити і в наших серцях, як завжди будуть жити, не заважаючи, а, частіше, допомагаючи один одному, людина і природа, жити у вічній любові і гармонії. І якщо це буде саме так, тоді кожна людина, приходячи до лісу, зможе почути чарівний голос вічно живої дівчини-вербиці, яка “шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки” буде завжди співати: “Грай же, коханий, благаю!”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)