Відношення Ганни Ахматової до О. С. Пушкіна
Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд – “царський профіль” – чітко і красиво виражав особистість. Але Бог обдарив Ахматову не тільки зовнішньою красою, а і щиросердечною. Ганна Ахматова – великий поет і лірик! Ранньої Ахматової не було. Перед читачем з’явився зрілий поет із твердо вибраною позицією. У своїй поезії Ахматова сперечалася з усіма своїми поетами-сучасниками. І суперечка ця виявилася надзвичайно плідною для російської поезії. У її ранньому розвитку величезну роль зіграв О. С. Пушкін,
Смаглявий отрок бродив по алеях,
У озерних сумував берегів,
І століття ми плекаємо
Ледве чутний шелест кроків.
Голки сосен густо і гостро
Устеляють низькі пні…
Тут лежала його треуголка…
Один раз у розмові Ганна Андріївна висловила парадоксальну, але найцікавішу думку. На її думку, відомі прозаїчні уривки Пушкіна (“Гості з’їжджалися на дачу”, “На початку 1812 року”, “Надінька” і інші) зовсім не уривки, а закінчені добутки.
Постукайся кулачком – я відкрию.
Я тобі відкривала завжди,
Я тепер за високою горою,
За пустелею, за вітром і спекою,
Але тебе не покину ніколи…
Це освідчення в коханні геніальної поетеси до геніального поета.