Прозаїк, есеїст, драматург, поет, О. Вайльд прожив недовге, сповнене драматизму життя. Він був одним із теоретиків “чистого мистецтва”, найбільш характерним представником естетизму, художньо-філософської течії, що набула розвитку в Англії у 1870-1890 роках. її прихильники виходили з принципу “мистецтво для мистецтва” і того, що літературі зовсім не має смислу виконувати якусь моральну місію навчати добру, справедливості, що вона “байдужа” до проблем моралі. Мистецтво начебто покликане служити красі, яка є вищою, ніж життя. І митець
висловлює лише свої суб’єктивні враження та протиставляє їх реальності. Проте слід зазначити, що сам О. Вайльд не завжди дотримувався цієї теорії. “Я трактував мистецтво як вищу реальність, а життя – як усього-навсього вид художньої прози”, – писав О. Вайльд. Він був улюбленцем слави, але зазнав і гіркої долі. Його кар’єра настільки тісно була переплетена з його особистим становленням і легендою про нього, що самі його твори стали начебто чимось вторинним. “Боги дарували мені майже все. Я мав талант, відоме ім’я, високе суспільне становище, інтелектуальну сміливість; я зробив мистецтво
філософією, а філософію – мистецтвом”, – писав О. Вайльд у своїй сповіді “З безодні”. І справді, син відомого лікаря-ірландця, він навчався у престижному Оксфордському університеті, де на формування його світогляду вплинули два відомі професори – Джон Рескін і Уолтер Патер. Від Рескіна він довідався про невідповідність між мистецтвом і сучасним англійським життям, а також про необхідність об’єднати їх, а від Патера перейняв ідею, що найпершою і головною метою художника є розвиток і посилення здатності людини сприймати красу. Щедро художньо обдарований, він вів безтурботне життя лондонського денді, світського лева. Буваючи постійно у відомих лондонських салонах, О. Вайльд виголошував блискучі дотепні афоризми, був законодавцем мод, улюбленцем долі. Дебютував О. Вайльд як поет та автор поетичних та ліричних казок “Щасливий принц”, “Соловей та троянда”, “Молодий король”, які дуже полюбляли діти. О. Вайльд створив також свою філософію, згідно з якою тільки мистецтво може витягти людину зі світу непристойності та міщанства. Його естетичні теорії знайшли своє відображення також у відомому романі “Портрет Доріана Грея”, де на прикладі чудесного перетворення портрета головного героя письменник обстоює своє переконання про те, що мистецтво вище за життя. Досить вагомий внесок зробив О. Вайльд і в оновлення англійського театру другої половини XIX століття. Він створює відомі комедії “Віяло леді Уіндермир”, “Як важливо бути серйозним”, “Ідеальний чоловік”, у яких висміює фальш світського суспільства, міщанську вікторіанську мораль. Ще в далекій юності, завершивши навчання в університеті, Оскар Вайльд вирушив до Лондона, заявивши: “Я буду поетом, письменником, драматургом. Так чи інакше я стану знаменитим, а якщо і не знаменитим, то сумновідомим”. І хто ж знав, що слова його стануть пророчими, бо все, що він сказав, справді збулося. Перебуваючи в зеніті слави, О. Вайльд писав свої кращі твори, але раптом його благополучне життя було перерване: його звинуватили в аморальній поведінці (яка дійсно мала місце), почався гучний судовий процес, який набув великого розголосу і закінчився тим, що О. Вайльд потрапив до в’язниці, яка багато в чому змінила і його переконання. Тепер він почав вважати, що “страждання – єдина істина”. Страждання, пов’язані з ув’язненням письменника, знайшли своє глибоке відображення в його поемі “Балади Редингської в’язниці”. Життя О. Вайльда – яскравий приклад боротьби зі злетами та падіннями. Письменникові на власному досвіді довелося відчути й пережити співвідношення краси і моралі. Мораль існувала, ]с;;уе і буде існувати вічно у будь-якому суспільстві. О. Вайльду довелося переконатися, що головним критерієм у житті людини все-таки є моральність. І краса моральна завжди буде важити більше в житті людини, ніж краса фізична.
