Вид з вікна моєї кімнати. Твір-опис місцевості на основі особистих спостережень
Цього літа я по-новому подивився на свій двір. А все почалося з того, що рано-вранці мене розбудили сороки. Вони влаштували метушню у кронах старих тополь, які щільно підступають до нашого будинку. Не прокинутися було неможливо: таким різким та голосним був сорочиний крик. Голосів інших птахіи просто було не чути, хоча зазвичай у кімнату долітають цвірінькання горобціи, посвист ластівок, воркування голубів. Врешті-решт я заснув, а потім, коли двір наповнився голосами людей, я вийшов на балкон і пильно став роздивлятися такий знайомий і водночас
Я
Я вже сказав, що коту це гніздо неприступне. Проте сусідський кіт Степан, мабуть, не знав цього. По товстому сучкуватому стовбуру старої тополі він нерозважливо здерся доволі високо і вже майже досяг сорочиного гнізда, але, по чевидь, зрозумів, що поживитися тут йому не вдасться, і вирішив відступити. ТІ де там. Може, висота дерева його злякала, може, злізти виявилося не лід силу, але кіт почав дико репетувати, доки не захрип. На дереві Степан просидів увесь день. І весь день під деревом стояли дорослі і діти, що співчували Степанові”, але допомогти йому ніхто нічим не міг. Закінчилося все тим, що хтось із мешканців зателефонував до служби порятунку. Приїхала спеціальна машина, і рм тівники зняли з дерева нещасного кота. Довго після цього у нашому дворі рої повідали про чудесне рятування кота Степана. Розповідь обросла все новими і новими подробицями, так що зараз важко сказати, чи так усе було, чи, може, ось щось і вигадав. Але я підходжу до вікна своєї кімнати, довго дивлюся на дерево, де сидів кіт Степан, і думаю про те, що сорока може потривожити спо-кпі людини або свійської тварини, але нам не можна безцеремонно турбувати ні дерево, ні птаха.