Михайло Стельмах – цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих письменників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист
Одним із кращих автобіографічних добутків української літератури XX сторіччя є повість “Гусаки-лебеді летять”. У її основу лягли спогаду майбутнього письменника про своє дитинство, що пройшло в подільському селі. Тому й оповідання ведеться від імені сільського хлопчика Миши.
Над будинком Стельмахов часто пролітали лебеді, і від їхнього
польоту видавався звук, схожий на звук далеких дзенькотів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту цих чудових птахів хлопчикові ставало на серце й радісно, і смутно. Він знав, що лебеді полетіли “на тихі води, на ясні зірки”. Ще одним дивацтвом Миши було прагнення читати. Хлопчик читав усе, що тільки попадалося йому під руку. Хоча мати й кричала часто через те, що син не може відірватися, начебто заворожений, від книжки, і грозила викинути їх у піч, і все-таки читання не припинялося
Дуже любив Миша, коли навесні мати починала витягати з комори, скрині свої вузлики з насіннями.
Вона радісно перебирала своє добро й у мріях уже бачила себе влітку серед зелені. Насіння для неї були святими. Але стався випадок, коли Миша віддав останні гарбузові насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона наважилася попросити шматочок хліба в багатія, але той відмовив. І тоді Миша швидко висипав у поділ сорочки хлопчика ці насіння, жінка довго дякувала рятівникові за його милосердя. А мати зовсім не лаяла Мишу, а, навпаки, схвалила його вчинок
(3 votes, average: 3.67 out of 5)