Весняний ранок
Над темним безмежжям лісів, які з усього боку затуляли небокрай, сходив весняний ранок. У повітрі чути було пахощі листя, що за кілька днів розпустилося з набубнявілих бруньок, і молодої, покропленої росою трави. Біля струмків, ще повноводних від весняної повені, золотилося латаття, мов коштовне гаптування на зеленому килимі. Перед сходом сонця панувала врочиста тиша.
Тільки птаство починало пробуджуватись серед віт і неспокійно зривалося з місць своєї ночівлі. ДолиНав щебет, свист і веселий гомін пташиних зграй. Високо попід хмарами ширяв
На узліссі, над лінивою річкою, що пересікала дикі хащі, серед густих дерев, під якими ще ховалася тінь, видно було купку віття, ніби нашвидкуруч збудований курінь. Тут же поблизу сірів попіл і темніли головешки від погаслого вогнища. Нижче, у зеленій буйній траві, паслося двоє припнутих низькорослих вигуляних коней,’ покритих ще зимовою – густою, кудлатою – шерстю. Видно, їх настрахав якийсь шелест у лісі; вони почули ворога, нашорошили вуха, роздули храпи, почали нетерпляче бити копитами об землю; один із, них заіржав, і луна рознесла по лісі той дикий голос; він пролунав і вже слабіше повторився за лугом. (Ю. Крашевськйй)