Весілля – велична народна драма
Традиційне народнопісенне й драматичне мистецтво українців має своє найвеличніше втілення – обрядове дійство під назвою “весілля”. У всіх регіонах України воно виконувалось у тій чи іншій формі, і відмінності мали яскравий місцевий колорит, притаманний тій чи іншій області.
У весіллі найцікаівішим передусім є те, що ця народна драма являє собою органічне поєднання досить різних обрядів. Воно супроводжується музикою, співом, учасники виконують діалоги й монологи тощо. Весілля можна розглядати як своєрідну енциклопедію українського
Народна драма виразно поділяється на дії. Перша дія – заручини. Вона відбувається задовго до самого весілля – за два-три місяці. Підготовка до весілля могла тривати також досить довго. Потім молода з дружками, а молодий з боярами співаючи ходили селом і запрошували гостей на майбутнє весілля, яке планували на неділю.
Друга дія – випікання короваю. Кожний етап цієї роботи супроводжували співи. Жінки
Суботнього ранку скликали гостей для того, щоб вити гільце. Усі сідали за столом і з піснями прикрашали плодову або хвойну гілку спеціально заготовленими квітами, пучечками запашних трав, колоссям, кольоровими стрічками тощо. Ця дія народної драми символізувала створення нової сім’ї.
У дівич-вечір (це наступна дія весілля) проходило прощання дівчини із своїм колишнім життям. Пісні, які супроводжували цю дію, були особливо цікавими. У них славили красу нареченої, журилися, що дівчина розлучається з батьками, оспівували молодість, розповідали про правила моралі й народної етики. Через посланця наречена передавала майбутньому чоловікові сорочку, яку сама пошила й вишила.
Найголовнішим дійством було власне весілля. Вбрання нареченої було дуже красивим і навіть вишуканим: його прикрашали квіти, стрічки тощо. Під час підготовки до весілля співали зокрема таку пісню:
Ой, до вінця, Марусечка, до вінця,
Не забудь, молодая, гребінця.
Подай Марусечці гребінець
І підем з тобою під вінець.
Вінчання відбувалося в церкві, а коли молодята поверталися, відбувався обряд зустрічі молодих. Батьки виходили до них з хлібом і сіллю на рушнику, мати обсипала молодих цукерками, монетами, насінням тощо. Потім починалося частування гостей. Зустріч молодих супроводжувалася величальними піснями, частування – жартівливими. Після частування починалися всілякі розваги, ігри, танці. Свято тривало допізна.
Одним з найзворушливіших моментів весілля було покриття, яке відбувалося вранці наступного дня” з піснями і промовками з молодої знімали вінок, стрічки дарували молодшій сестрі нареченої або наймолодшій з її родичок. Дівчата при цьому співали:
Прощай, прощай, подружечко,
Бо ми вже їдемо
І твоє ми дівування
З собою беремо.
Потім жінки надягали на молоду очіпок, пов’язували його хусткою або наміткою. Це означало, що молода приймає на себе обов’язки дружини й хазяйки.
Народне весілля бере початок ще з прадавніх часів: недаремно дійство має багато рис, запозичених від язичницького свята. Автором драми був народ. Протягом віків обряд весілля зазнав багатьох змін: широко варіювалися тексти, мелодії тощо. Проте основні етапи дійства лишалися незмінними. У кожному українському селі були знавці тонкощів обряду, співці, музики. їх запрошували на свято, і весь обряд проходив, як по писаному. Але вже в XX столітті обряд весілля зазнав помітних змін: більшість епізодів просто зникла. Залишилися здебільшого три основні акти – заручини, сватання й саме весілля.
Вивчення народних обрядів і звичаїв допомагає нам краще зрозуміти духовні скарби нашого народу. Недаремно відтворення весільних обрядів займає почесне місце в творах класиків нашої літератури. Чудові описи весілля залишили Іван Франко, Борис Грінченко та інші видатні українські письменники. Сьогодні, за умов демократії, вивчення українського фольклору може бути особливо глибоким і детальним.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)