Весілля – Народна драма

Усна народна творчість
Народна драма
Весілля
Весілля – одна з найвеличніших форм народної драми, в якій відбилися мораль і світогляд, родинні та суспільні стосунки українського народу на кожному етапі його розвитку, його поетичні уявлення та артистичні здібності.
Весілля справляли восени, після закінчення польових робіт, але традиційно тільки до середини жовтня – до православного свята Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня). У народі навіть з’явилося прислів’я: “Іде Покрова, реве дівка, як корова”. Це означало,

якщо дівчину не “віддали” до свята, то заміж вона вийде не раніше наступної осені. Також традиційно весілля відбувалося у неділю (у деяких регіонах святкування продовжувалося ще весь наступний тиждень).
У традиційному весіллі обряди поєднувалися з драматичними дійствами, пісенними й розмовними партіями, музикою, ігрищами. У різних регіонах України весілля мало свої відмінності, але основні елементи драматичного дійства були однаковими.
Як драматичний твір весілля мало постійний склад дійових осіб: молоді, їх батьки, дружки та бояри, гості (челядь). У селах завжди були знавці весільного обряду, які спрямовували хід дійства, хоча кожний учасник і сам обов’язково мав знати, що і коли говорити, співати, робити. Причому весільний обряд починався набагато раніше і закінчувався пізніше власне свята. Молода, поки ще знаходилась удома, мала сумувати і плакати за домівкою, за батьками, в такий спосіб вона виявляла їм вдячність і повагу, але у хаті молодого після весілля вона мала бути веселою, виявляти радість і задоволення, щоб не розгнівати свекруху зі свекром. Батьки молодих на святі мали виказувати пошану до гостей, любов і піклування про молодих, а мати молодої мала ходити зажурена, щоб не подумали, що вона рада позбутися доньки. Бояри – нежонаті хлопці – мали підтримувати молодого, а старший боярин разом із сватами розпоряджався на весіллі. Дружки вбирали молоду до вінця, ходили з нею запрошувати гостей на весілля, знімали з неї вінок під час обряду покриття. Свахи з обох родів плели вінки, ліпили коровай, співали.
Весільне дійство складалося з таких складових частин: заручини, оглядини, сватання, запросини, коровай, гільце, дівич-вечір, весілля, комора, покриття, перезва.
Заручини. Заручини відбувалися задовго до сватання. Іноді батьки самі домовлялися про заручини, виходячи із господарських розрахунків, але частіше парубок з дівчиною домовлялися самі, а потім сповіщали про це батьків. Хлопець з рідним дядьком (або з батьком чи поважною у селі людиною, якщо дядька нема) йшов до батьків дівчини домовлятися про час сватання. Якщо батьки дівчини були проти, вони відмовляли, або висували умови, за яких вони погодилися б віддати свою доньку.
Оглядини. Якщо хлопець був з іншого села, його батьки мали поїхати на оглядини, тобто подивитися на господарство і статки майбутньої невістки, познайомитися з її батьками. На оглядинах дівчина мала показати себе з найкращого боку, добре привітавши гостей, довести, що вона буде гарною господинею. Якщо батьки хлопця залишалися незадоволеними побаченим, вони могли заборонити йому брати за дружину цю дівчину.
Сватання. Обряд сватання проходив таким чином: хлопець домовлявся з найбільш поважними людьми у селі, щоб вони були його сватами, і з ними йшов до хати дівчини. Свати тричі стукали у двері, заходили, а далі – згідно з обрядовим текстом – просили віддати дівчину (“куницю – красну дівицю”) за свого “князя”. Дівчина при цьому мала соромитися. Якщо батьки дівчини заздалегідь були згодні, то вони обмінювалися хлібом зі сватами, пов’язували їх рушниками, а молодого – хусткою, усіх частували. Якщо не були витримані попередні домовленості з хлопцем чи батьки дівчини передумали, вони відмовляли сватам. У разі відмови сватів пригощали горілкою. В деяких випадках батьки дівчини виставляли сватам умови, за яких вони б погодилися. Тоді хлопець, виконавши умови, міг посвататися вдруге і отримати згоду. Другий спосіб відмови сватам – гарбуз. Гарбуз був найбільшим соромом для хлопця, що сватався. Отримавши гарбуза, хлопець не міг посвататися вдруге. Тому дівчина, якій була не до вподоби обрана батьками пара, у такий спосіб могла всупереч їх волі зірвати сватання.
Запросини. Обряд запросин полягав у тому, що наречена з дружками або наречений з боярами ходили по селу і запрошували родичів і друзів на весілля. Зайшовши до хати, наречена або наречений кланялися господарям, цілували їм руки зі словами: “Просили батько, просили мати, і я прошу на моє весілля”. Господарі цілували наречених у голову, обіцяли прийти і зичили їм щастя.
Коровай. Підготовка до весілля тривала довго. У родині засватаної дівчини готували придане (віно), прибирали в хаті та садибі, готували їжу – до двадцяти страв. Особливим обрядом був обряд випікання весільного короваю. Спеціально для цього запрошували коровайниць – молодих щасливих у заміжжі жінок (від трьох до семи). Коровайницею не могла бути жінка, у якої не все гаразд у подружньому житті, яка б була розлученою або вдовою. Коровай випікали у хатах нареченої та нареченого. Процесом керував старший сват, який благословляв усі етапи випікання короваю: замішувати тісто, садовити його у піч, виймати з печі коровай та виносити в комору. Коровайниці для тіста приносили власне борошно, яйця, масло і на всіх етапах випікання короваю та інших виробів з тіста співали пісень, у яких славилося борошно з “семи хат”, вода “з семи криниць” та “золоті плечі” печі. Коли коровайниці скінчали роботу, їх частували господарі, і вони розходилися.
Гільце. Плетіння гільця символізувало звивання нової сім’ї. Напередодні весілля, у суботу вранці, наречена зі старшою дружкою запрошували свах та дружок вити гільце. Сидячи за столом та співаючи обрядових пісень, вони прикрашали заздалегідь приготовленими квітами, стрічками та різним зіллям зрізану гілку дерева, на кінці якої прив’язували пучок колосся. Потім гільце втикали у свіжий хліб, який стояв на столі впродовж усього весілля. Також дівчата сплітали віночки та букетики з квітів, які потім пришивали боярам до шапок. Таке ж гільце плели і бояри у хаті нареченого.
На Слобожанщині окрім гільця ще робили різки. Різки – це довгі вербові прутики, які очищали, а потім, обмотавши тістом у формі листочків, висушували в печі. Здебільшого різки прикрашали паперовими квітами і цукерками, а наприкінці весілля. роздавали гостям.
Дівич-вечір. Увечері напередодні весілля наречена прощалася з дівоцтвом. До її хати сходилися подруги і співали пісень про дівочу красу, молодість, про майбутню розлуку з батьками.
Весілля. Весілля відбувалося у неділю. Вранці наречену готували до шлюбу: розплітали їй косу (найчастіше це робив брат), дружки вплітали в косу стрічки та монети, вкладали часник (як оберіг від напасті), одягали на наречену вінок, фату (вельйок) та найкращий одяг. Під час одягання дружки співали про красу нареченої, про її майбутнє щастя. Коли приходив молодий, наречені ставали на рушник, щоб життя було довгим і гладеньким, і їх благословляли батьки. Батьки тричі хрестили шлюбну пару іконами та приговорювали: “Бог благословляє, і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки”.
Отримавши батьківське благословення, наречені в голові шлюбної процесії йшли до церкви вінчатися. Усю дорогу челядь (гості) співали пісень.
Після вінчання молоді верталися до хати батьків молодої на частування. Батьки виходили їм назустріч з хлібом-сіллю на рушнику. Мати молодої, одягнена у вивернутий кожух (щоб посіви були густі, мов вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з цукерками, монетами і горіхами, щоб були багаті.
У хаті молоді займали найпочесніше місце – на посаді, під божницею. По праву руку від молодого сідав його рід, ліворуч молодої сідав її рід. Світилки запалювали свічки, і починалося частування. Кожну подану на стіл страву хори супроводжували жартівливою піснею про те, що “непатраними давали” курку чи гуску, а “борщ укипів на льоду”. Іноді відбувалися переспіви між хорами дружок, бояр та світилок: дружки співали про ненажерливість бояр (“півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки”), а бояри висміювали дружок або світилок: у них “зуби з редьки”, старша дружка “тлуста, як капуста”, інші – “кістками торохтять”, свати “убогі, безногі й недолугі”, а “свахи-нетіпахи”, світилки, як “шпильки в сіні”. До молодих і батьків співали поважних пісень.
Після частування старший боярин подавав молодим хустку, вони бралися за її край і виходили у двір танцювати, а за ними йшли і всі гості.
Особливе місце на весіллі посідав обряд прощання молодої з батьками та родом. Вона сама чи хор співали прощальних пісень з подякою батьку та матері, родичам. А бояри в цей час виносили і вантажили придане молодої. Після прощання “весільний поїзд” вирушав до хати молодого, а всім гостям роздавали різки та весільні “шишки”, коровай.
Перед двором молодого запалювали снопи, і “весільний поїзд” мав швидко через них перескочити (залишки язичеського обряду очищення вогнем). Увесь перехід до хати молодого супроводжувався піснями.
Іноді молодий їхав додому сам, там його зустрічали хлібом-сіллю. Потім він повертався до молодої, але на воротах його зустрічав брат молодої і вимагав викуп за неї горілкою або грошима. Але частіше “викуп” молодої відбувався ще за першим разом, коли наречений забирав її до церкви.
Комора. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності і цнотливості, а для батьків – перевіркою, чи здатні вони виховати свою дитину відповідно до звичаєвого права та моралі. У хаті молодого у коморі молодим готували постіль, а на ранок простирадло вивішували у дворі, щоб усі бачили, що наречена була цнотлива. У разі, якщо це було не так, рід молодого мав право повернути батькам молоду, що не зберегла цноту до шлюбу. Це вважалося особливою ганьбою для роду молодої.
Покриття. Обряд покриття відбувався в понеділок вранці. Дружки з піснями знімали з чесної молодої вінок і стрічки та віддавали їх молодшій сестрі чи незаміжній родичці молодої. А жінки одягали на молоду очіпок і пов’язували зверху хусткою. Перед покриттям нечесної молодої (якщо її не повертали батькам) стрічки рвали, а вінок кидали і топтали ногами.
Перезва. Після покриття весь рід молодого з короваєм прямував до нових сватів. Після частування дружки всіх гостей пригощали короваєм, а після танців усі розходилися. На цьому весілля закінчувалося.
У деяких регіонах весілля святкували ще й у вівторок. У хаті молодого молодь вбиралася циганами і гуртом ходила по родичах, випрошуючи або крадучи борошно, курей, гречку. Повернувшись у хату молодого, вони граблями, рогачами і кочергами дряпали піч та стіни, щоб молода продемонструвала, яка з неї господиня буде. А батьків молодого садовили на воза з сіном, катали по селу, а потім – вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. ?