Великий німецький поет і мислитель

Иоганн Вольфганг Гете (1749-1832) був найвидатнішим представником Освіти в Німеччині. Це великий німецький поет і мислитель

Гете народився в м. Франкфурте-на-Майне, одному з “вільних міст”, що входили до складу тодішньої Німеччини. Майбутній поет одержав гарне по тимі часам виховання й утворення. В університетах Лейпцигу й Страсбурга він вивчав юриспруденцію, медицину, літературу

Ліричні вірші, створені Гете в молодості, знаменували собою новий етап в історії німецької поезії. Поет відкидає традицію аристократичної лірики. Він прагне

передати у своїх віршах биття пульсу самого життя. У центрі його лірики стає людина з усім багатством його внутрішнього мира

Ліричний герой Гете активний, він не дозвільний споглядальник, а живий учасник повнокровного життя. Він уміє любити й ненавидіти, радуватися й страждати. З дивною силою Гете передає всю гаму почуттів людини, виявляючи надзвичайне для молодого поета знання життя народу й уміння підглянути дрібні відтінки людських переживань

Уперше в німецькій поезії знаходить живе реалістичне втілення рідна природа. Зелений луг, що починається відразу ж за міським валом, невисокі гори, покриті

лісом, поле, що поростило вересом, – все це ожило, заблискало, заговорило в піснях “До Фридерике”, в “Травневій пісні”, “Трояндочці”, “На озері” і в інших віршах. Пейзажі Гете зігріті живим почуттям. Образ людини органічно вплітається в тему природи. Тема любові молодого селянина зливається з темою його повсякденної праці:

Мир орачеві тому

У його саду. Як рано довелось йому

Затишну гряду розпушити для посіву

(“Елегія”, 1772)

У творчості Гете з’являється образ бунтаря, “бурхливого генія”, що протестує проти всякого роду гніта. Такий його Прометей, що одночасно представлений у Гете як творець, майстер, художник. Він втілює творчі сили людини, його неприборкану творчу енергію, як би передбачаючи фаустовскую тему

Світову популярність одержує роман Гете “Страждання молодого Вертера”. Це “крик епохи”, за словами Бєлінського. Перед нами роман у листах, де розкривається історія любові Вертера до Шарлотте. Герой роману Вертер, парубок неабиякий здібностей, не може знайти собі місця в житті. Його обурюють навколишні його чиновники, обивателі, думки й прагнення яких “роками спрямовані на те, щоб просунутися хоч на один стілець і сісти вище за спільним харчуванням”. Знатні дворяни, у суспільстві яких виявляється Вертер, принижують його, ображають його людське достоїнство

З вуст розчарованого Вертера вириваються гіркі слова: “Як зсихають мої почуття; ні єдиної мінути серцевої повноти, ні єдиної блаженної години! Нічого! Нічого!” Він намагається знайти задоволення в спілкуванні із природою, у читанні Гомера. Але ніщо не може замінити йому тої життєвої повноти, про яку він марне мріє серед навколишнього його злиденності

Любов до Шарлотте для Вертера не просте захоплення. Він бачить у ній втілення тих теперішніх людських якостей, які дарма було б шукати серед навколишніх його людей з офіційного суспільства. Її правдивість і природність протистоять неправді й штучності цього суспільства, її природна простота – тому “блискучій злиденності”, що обурювало Вертера. Але Шарлотта належить іншому. Вона змушена була вийти заміж за Альберта, людину доброго й люблячого її, але сухого й розважливого, типового німецького бюргера

Вертер не знаходить у собі сили й мужності жити в цій обстановці й кінчає життя самогубством. Це була трагедія парубка, оказавшегося самотнім серед навколишніх його людей

Фінал роману свідчив про початок ідейної кризи молодого Гете. Вертер найменше годився в герої, але інших героїв реальна німецька дійсність не підказувала

Цікавий той факт, що Гете намагається провести деякі реформи, але вони не зачіпали феодальних основ держави. Це була програма “освіченої монархії”. здійснювана в масштабах герцогства Саксен-Веймарского. Його темперамент, його енергія, всі його духовні прагнення штовхали його до практичного життя. Але практичне життя, з якого він зіштовхувався, була жалюгідна

У лірику Гете цього років звучать мотиви примирення, заспокоєння, гармонії. Вірші його втрачають емоційну напруженість раннього років. Епічний^-епічні-лірико-епічні жанри приходять на зміну чисто ліричним. Гете більше проявляє турботи про композиційну стрункість, строгість форм вірша, про єдність художнього образа. Всі частіше Гете звертається до жанру балади. Багато хто з них, як “Рибалка” і “Лісовий цар”, створені на матеріалі народних переказів. У баладі “Співак” Гете дає образ поета, пісня якого вільна й голос непідкупний; він відхиляє подарунок пануючи – золотий ланцюг. Нагородою йому служить сама пісня, що він співає як птах

Два роки Гете проводить В Італії, де він багато й інтенсивно працює: вивчає італійське мистецтво й римські стародавності, сам займається малюванням, завершує раніше початі драми, працює над “Фаустом”, жадібно вбирає в себе враження від південної природи, кипучого життя італійського народу

Радісно почуваю: я натхненний класичним грунтом.

Колишній і нинішній мир голосніше із мною говорить

У Римі Гете завершує драму “егмонт”, почату ще у Франкфурте-на-Майне. Тема драми – боротьба Нідерландів за свою національну незалежність проти іспанського гніта. У центрі – один з вождів дворянської опозиції іспанському пануванню – егмокт і проста дівчина з народу – Клерхен. Дівчина любить егмонта., бачачи в ньому народного героя. егмонт стає жертвою своєї слабості й нерішучості й попадає в руки жорстокого герцога Альби. Драма завершується в ранок страти героя мужнім закликом до волі, у якому звучить віра в прийдешню перемогу правої справи

Французька буржуазна революція 1789 – 1794 років викликала суперечливе відношення в поета. Загнивання старого режиму у Франції стало для Гете явним уже з 1785 р., коли він довідався про скандальний процес при французькому дворі, у якому була замішана королева. Гете, за його словами, побачив тоді й двір, і держава на краю ганебної безодні. Але народне повстання викликає страх у Гете. Він пише кілька добутків, спрямованих проти революції

В 90-е роки XVІІІ в. Гете працює над більшим романом – “Роки навчання Вільгельма Мейстера”. Героєм його є молодий бюргер, що намагається визначити своє місце в житті. По жанрі це так званий роман про виховання особистості, типовий для епохи німецької Освіти. Цікаві у романі картини німецького провінційного побуту XVІІІ в.

Нескладний духовний мир рядових німців, представників провінційної Німеччини, колоритно, з разючою творчою майстерністю відтворений Гете в епічній поемі “Герман і Доротея” . Героїня поеми Доротея – біженка, що прибула з місць, окупованих французькими революційними військами. Це дає привід поетові не тільки розповісти про бурхливі події епохи, але й передати те, як сприймалися ці події у відсталій Німеччині. Визнаючи велич ідей, висунутих французькою революцією, Гете в той же час поетизує тихий патріархальний уклад німецької глушини

“У мене величезна перевага, – говорив Гете, – завдяки тому, що я народився в таку епоху, коли мали місце найбільші світові події”. Весь свій історичний досвід великий поет і мислитель втілив у геніальній трагедії “Фауст”. В основу її лягла німецька легенда XVІ в. про мага й чорнокнижника, що уклав договір сдьяволом.

У сюжеті трагедії сполучаються фантастичні ситуації й реально-побутові сцени. У цьому змісті “Фауст” – добуток, характерне по своєму художньому методі для літератури Освіти. Це – притча про Людину, про його борг, покликання, про відповідальність перед іншими людьми. П’єса відкривається двома прологами. У першому з них Гете висловлює свої погляди на мистецтво, другий безпосередньо починає собою історію героя, даючи ключ до розуміння ідейного змісту трагедії

Мефистофель, з’являючись перед господом. знущається з людини, уважаючи його жалюгідним і незначним. Навіть прагнення до істини такої людини, як Фауст, представляється йому безглуздим. Позиції Мефистофеля Гете протиставляє свою жагучу віру в людину, у силу й велич його розуму. Ця просвітительська програма вкладена у вуста добродії:

Поки ще розумом у мороці він блукає,

Але істини променем він буде осяяний…

Так, Гете дає зав’язку боротьби навколо Фауста й пророкує оптимістичний її дозвіл. Сцена за сценою розкривається історія Фауста. У першій сцені перед нами сам Фауст. Він показаний у суворій обстановці похмурого кабінету. Його оточує курна громада книг, перед ним загадково лежить череп. Він трагічно переживає свою безпорадність у дозволі корінних питань життя, тому що науки ие стані дати відповідь на них

Фаустові протипоставлений образ Вагнера – самовдоволеного обивателя в науці, що бачить весь зміст своїх учених занять лише в тім, щоб

Поглинати за томом тім, сторінку за сторінкою!

“Незначний хробак сухої науки”, як презирливо характеризує його Фауст, Вагнер втілює мертву теорію, відірвану від практики. Глибокий зміст протиставлення двох образів з більшою художньою майстерністю розкривається в сцені “За міськими воротами”. Перед нами селяни, ремісники, бюргери, студенти, служниці. У радісне весняне свято вони зібралися під радісним сонцем на зеленій галявині в стін стародавнього середньовічного міста. Вся сцена овіяна світлим почуттям пробудження природи. Але не тільки природа опам’яталася після зимового сну. Фаустові здається, що увесь світ святкує своє відродження