Василько – маленький помічник батьків (За оповіданням М. Коцюбинського “Ялинка”)
Василькові було дванадцять років, і в родині він був найстаршенький, гарний, добрий і розумний хлопчик, чуйний і співчутливий до будь-якого горя. Тому й сидів він засмучений цього вечора (а це був святковий вечір), і в голівці малої дитини снували не зовсім веселі думки: “Чого батько журяться?.. Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?” І як не прикро було Василькові віддавати свою ялинку, але розуміючи, що іншого виходу в його батька немає, покірно схиляє голову.
Струнку зелену красуню хлопчикові
Тепер хлопчик мав сам відвезти ялинку, адже, батько був хворий і не міг зробити цього. Але дорога, якою йому треба було їхати, ішла через ліс. Маленька
Василько, незважаючи на вік, виявився сміливим та мужнім хлопчиком. До того ж турботливим сином, який піклується про своїх батьків і молодших сестричок. Він добрий, розумний та чуйний, і я хотів би бути на нього схожим, і щоб мої батьки пишалися мною так само, як і батьки Василька пишалися ним.