ВАЛА, Катрі
(1901 – 1944)
ВАЛА, Катрі (Vala, Katri; автонім: Ваденстрьом, Карін-Алісе – 11.09.1901, с. Муоніо, Фінляндія – 28.05.1944, Ексьо, Швеція) – фінська поетеса.
Катрі Вала народилася на півночі Фінляндії в лапландському селі Муоніо, що на самому шведському кордоні, в сім’ї лісника. Їхня родина походила з фінсько-шведського роду. “Дід Аугуст Ваденстрьом (по батьківській лінії) був кантором селянської парафії в Порвоо,- згадує в книзі споминів про свою сестру письменник Ерккі Вала,- Свого часу він переселився зі Швеції до Фінляндії, де одружився з Кароліною
Зростала Каті дуже рухливою, міцною і веселою; навчання у школі їй давалося легко. Особливо виявився нахил до мов, математики, малювання, музики. її дитинство потьмарила несподівана батькова смерть 1911 року. Матеріальне становище сім’ї різко погіршилося. З матір’ю та двома братами з містечка Іломантсі, що поблизу Південної Карелії, Вала переїхала у Порвоо. На час навчання у місцевій школі припадають її перші літературні спроби.
Самостійне трудове життя Вала розпочала рано: до вступу в університет працювала коректором і складачем у друкарні; у 1919 році деякий час навчалася в Гельсінському університеті, проте через нестатки мусила залишити його. Любов до рідного слова та літератури привела її в учительську семінарію Хейнола – міста, розташованого в Озерному краї. 1922 року Вала успішно закінчила цей учбовий заклад й отримала право викладати фінську мову в народній (себто початковій) школі. До 1929 року вона вчителювала в невеличких містах Куопіо, Іломантсі. Красива, винятково чесна, надзвичайно чула до природи і чарів слова, весела, з неабияким почуттям гумору (завше була душею товариства), – такою постає вона у споминах її товаришів того часу.
Семінарія в Хейнола багато важила у житті Вала. Тут, у невеличкому місті, зібралося цікаве товариство, куди весною 1921 року вперше завітала майбутня вчителька. Приходили початкуючі літератори, художники, музиканти, вирували дискусії про шляхи фінської літератури, лунала музика… Тут Вала ознайомилася із творчістю О. Вайльда, Ш. Бодлера, європейських декадентів і символістів. Знаменно, що її глибоко зацікавила постать Ф. Достоєвського. Так, в одному листі вона радо повідомляє, що отримала роман “Злочин і кара”. У цей час Вала познайомилася з Олаві Пааволайненом (1903- 1964), поетом і публіцистом, з котрим підтримувала стосунки майже все своє життя. Цей вельми цікавий, іноді суперечливий митець спрямовував її на невпокійливі пошуки, допомагав визначитися у розмаїтті літературних і політичних течій.
Покоління, що народилося на зламі століть і саме вступало в літературу, шукало нових барв, нових форм для вираження складної та суперечливої епохи. На початку 20-х років у Фінляндії під впливом шведського та німецького імпресіонізму подібне угруповання виникло навколо О. Пааволайнена. Ці літератори тяжіли до лапідарності, заглиблення у внутрішній світ людини. Члени літературного об’єднання “Туленкантаят” (“Смолоскипоносці”) Еліна Ваара, Ууно Кайлас, Катрі Вала та ін. так висловили своє кредо: “Смолоскипоносці” – це не програма. “Смолоскипоносці” – це нове відчуття життя”. Видавався журнал під однойменною назвою. Та на початку 30-х років через ідейну невизначеність це угруповання розпалося.
З поетів-імпресіоністів, котрі залишили помітний слід у фінській літературі і мали неабиякий вплив на Вала, треба назвати Едіт Сьодергран (1892-1923). “Я закохана в її дивовижну поезію!” – писала Вала. Щирістю, романтичним струменем, зачудуванням красою природи, сонцем, своєрідністю форми,- ось чим насамперед вабили твори Е. Сьодергран. Ці мотиви яскраво виявилися у першій збірці Вала. “Далекий сад”(“Kaykainen pyytarna”, 1924) та наступних – “Сині двері” (“Sininen ovi”, 1926) і “На причалі землі” (“Maan laiturilla”, 1930); вірші сповнені екзотики – незвичні кольори, запахи, заморська казковість, – власне, цього й вимагала поетика імпресіонізму.
За винятком кількох, усі поезії написано вільним віршем, який у Валі на диво органічний. Його чудовими зразками є руни карело-фінського епосу “Калевала”, твори А. Ківі, Е. Лейно, Едіт Сьодергран… І у Валі це була не данина моді. “Я ніколи не могла відрізнити ямба від хорея, я писала, як веліла душа”,- зауважила вона в листі до подруги в жовтні 1922 року. Верлібр Валі виник із внутрішньої потреби, з пошуку власного ритму, інтонації, з жагучого прагнення бачити рідну землю, людей щасливими:
Палати я хочу, палати, палати!
Я хочу віддати літ своїх сили
За мить єдину.
Тільки – день і ніч, Боже!
Не потрібні роки,
Які, мов кайдани, до могили тягнеш,
Не дай мені, Боже, довгого тихого віку,
А тільки ніч і день –
І я відпалаю стовпом вогненним!
Боже!
Боже!
(“Молитва”, тут і далі пер. О. Завгороднього)
У поезіях Валі немає нічого кволого, солодкаво-сентиментального. У жилах її віршів клекоче кров; їхній ритм осяйний, небуденний; вона і дарила фінській літературі шари нової лексики, сміливе поєднання барв, відтінків. Прохожому фінському літові Валі надає подиху тропіків; у її рядках усі пахощі рідної землі – це і є рідна антологія фінської природи. Розмаїття кольорів у її творах просто вражаюче. У зазначених збірках відчувалося, що авторка вельми обізнана з кращими взірцями світової поезії, зокрема шведської, німецької, індійської зо оливо любила Р. Тагора), біблійними легендами, переказами, творчо їх переосмислювала(“Будівничі вежі”, “Тирани й визволителі”, “Апокаліпсис” та інші). Та над усе її душу полонили скарби рідного народу: неперевершений епос “Калевала”, багатющий фольклор Країни Тисяч Озер. Серед друзів Валі були видатні художній. Так, обкладинку до збірки “Сині двері” запроектував чудовий скульптор Вяйно Аалтонен. Та ні зачудування природою (“Осяйний осінній день”, “На грудях землі”, “Синя квітка”, “Білі світанки”), ні юнацька палка лірика не заступали їй гострих соціальних проблем. Уже в першій збірці Валі опублікувала поезію “Убита земля”, у якій висловила стурбованість забрудненням навколишнього середовища:
З грудей порожніх,
Чорних і померлих,
Витекли з могутніх жил
Життєві сили,
І лежить земля,
Вбита ще за життя.
Під небесним склепінням лунає ридання,
І темними струмками тече горе
Пагорбами, ще недавно квітучими.
Німий біль рине гірськими водами,
І озера дивляться, ніби згаслі очі,
На жахливі витвори смерті…
(“Убита земля”)
Занепокоєння станом рідної природи тут тісно пов’язане з трагічними подіями у травні 1918 року…
О тій порі в житті Валі сталися важливі зміни: восени 1929-го вона переїхала у Гельсінкі, а навесні 1930-го – вийшла заміж за магістра хімії Армаса Хейкеля. Через економічну кризу, яка не минула й Фінляндію, чоловік Катрі Валі часто втрачав роботу. Частина невеличкого родинно бюджету йшла на лікування поетеси: у неї спалахнув туберкульоз легень. Коли дозволяло здоров’я, Валі, як і раніше, вчителювала.
Її сім’я мешкала біля гори Мар’ятаммякі в одному з будинків, де живуть робітники. Його життєлюбна поетеса називає “органчиком”. Насеред бруду під’їздів, пітьми, блідих дітей, змучених жінок, власних бід (нестатки, смерть первістка, недуги) Вала не втрачала сили духу.
Своїй наступній збірці вона дала назву “Повернення”(“Paluu”, 1934). Відомий фінський літературознавець і критик Кай Лайтінен зазначав, що у її віршах почуття соціального болю стає домінуючим, вона повертається із “Далекого саду” до зими життя, суворої дійсності.
Водночас ця книжка яскраво засвідчила, що в особі Валі фінська поезія має одного з найкращих ліриків за всю свою історію. Поряд із творами про світлі людські взаємини (“Щастя”, “Літня ніч”, “Дитина грається”, “Людина”, “Шукання”) постають рядки, сповнені тривоги про майбутнє людства. Задовго до початку Другої світової війни вона писала:
Я боюся за вас, пустуни.
На сонячному острові, далеко,
Стріляють гармати,
Кружляють літаки над містом.
Сьогодні ще мир.
Та якщо впаде-вибухне смерть
Поміж зачарованих пустунів?
У країні ненароджених, мої діти,
Я соромлюся світу, в який вас веду.
(“Ненародженим “)
Збірка “Повернення “сповна показала витоки духовного поступу Валі:
Плуг безмежний життя
Наді мною пройшов гостролезо,
Зачепив і поранив, тремтіла я.
(“Народження вірша”)
Збірку “Повернення “завершує фантастичний цикл “Казки про Сі-Сі-Дус” – про мініатюрний світ, подібний до людського; втім, і тут відобразився подих історії.
Катрі Вала 1936 року сприяла створенню літературної групи “Кійла” (“Клин”), до якої увійшли письменники, що стали окрасою фінської літератури: Е. Сінерво, А. Туртіайнен, В. Каява, Е. Діктоніус… Засади, котрими вони керувалися, влучно висловив А. Туртіайнен: “Я ніколи не відчував пристрасті до такої поезії, коли найголовнішим у всьому білому світі поетові видається його власний зубний біль… Така поезія часто виникає з надмірної зарозумілості, манії величі. Мені як поетові ближче наші спільні болі і лиха: війни, голод, беззахисність людей на землі. І як поет я не можу не задумуватись, чи дано поезії бодай якоюсь мірою сприяти відверненню або зменшенню наших бід…”
У вересні 1939 року спалахнула Друга світова війна. Умови в рідній країні стали нестерпними, бо Вала постійно зазнавала переслідувань за свої погляди, непримиренну антимілітарну позицію. Украй виснажена, хвора, в березні 1942 року вона з сином вирвалася до Швеції. Фінляндія воювала на боці фашистської Німеччини, переслідуючи будь-які прояви невдоволення цим політичним курсом. Багатьох було кинуто до в’язниць. Не минуло це й близьких Вала: чоловік опинився за гратами у Фінляндії, а рідний брат – у Швеції. Чимало соратників по “Кійла” теж було схоплено. Самій Вала фінська поліція навіть у шведській клініці, де вона лікувалася, не давала спокою: поетеса вмирала від сухот, а таємні агенти намагалися влаштувати допит…
Збірка “Дерево гнізд палає” (“Pesapyy palaa”, 1942) стала її лебединою піснею. Вона з’явилася, коли Вала перебувала у шведському санаторії Ексьо, що на околиці Стокгольма. Планета уявляється поетесі величезним деревом, на якому народи, мов птахи, позвивали гнізда. Життя могло б бути прекрасним, якби це дерево не підпалили.
В останній книзі Вала є поезії про чарівність природи, покликання митця, радість материнства, та над усе переважають вірші, у яких її серце до болю стурбоване майбутнім людства.
28 травня 1944 року В. померла у шведському санаторії Ексьо. Рівно через рік, як тільки сталися докорінні зміни в політичному курсі країни (Фінляндія вийшла з Другої світової війни, з тюрем було звільнено тисячі політичних в’язнів), прах Вала було перевезено в Гельсінкі і поховано на горі Мар’ятаммякі.
Українською мовою вірші Вала переклав О. Зав-городній.
О. Завгородній
(2 votes, average: 4.00 out of 5)