В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи (твір-розповідь)
Гляньте, друзі, сонце грає,
Мужньо в душу лине.
Будь могутня, Україно.
Вічна! Незборима!
П. Ткачук
Людина починається з любові до матері, з уміння любити й шанувати людей. Рідна мама й рідний тато, рідна земля й рідна Україна, рідна мова… Рідний, рідне, народ, рід – однокореневі слова. Ці слова святі. Вони тримають нас на світі й учать любові до нашої України, нашої нації. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.
Україна – це край невимовної
Ми не можемо забути криваві сторінки історії нашої рідної України. Вона зазнала багато такого лиха, яке буває тільки в найстрашніших казках.
Хіба можна забути про звірства кримських ханів і польської шляхти, що хотіли поставити український народ на коліна? Але ми знаємо, як піднімалися мужні,
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: “Серця кров і любов – все тобі віддати в боротьбі”. Вони йшли в бій “за рідний край, за народ свій, за долю України”.
Я переконана, що душа кожного письменника ніжна, чутлива до народного горя. Він не може забути тих, кого катують, над ким знущаються. А тому цілком зрозуміла та величезна роль, яку відігравали й відіграють письменники в боротьбі за незалежність нашої України святої, нездоланної ніким і ніколи.
Тарас Шевченко! Великий Кобзар! Кожен його рядок пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням підняти на боротьбу за волю і незалежність одурений, покірний народ.
Шевченкове життя – зразок патріотичного служіння Батьківщині. Його поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм… моє дружнєє по – сланіє” – це твір, що заклав підмурок національної честі українців, бо втілює минуле, сучасне й майбутнє нації. Ця поема – своєрідна програма національно – культурного, соціального й політичного визволення України. Поет вірить у незнищенність духовного потенціалу України. Наприкінці твору Т. Шевченко закликає українців обійнятися, брататися, щоб ожила справжня, велика і непорушна єдність національної родини, щоб тихий, ясний світ засяяв над Україною.
П. Куліш сказав про Шевченка: “Се вже був не кобзар, а національний пророк”. І дійсно, пророче звучать слова поета:
І забудеться страмотня
Давняя година.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Ця поема – поетичний заповіт нам, нащадкам.
А Максим Рильський переконує й запевняє нас, що ніякий ворог не осквернить тієї землі, “що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив громовозвукими словами”.
Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця, нашого земляка Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо й нескорено проніс заклик:
Любіть Україну, як сонце любіть…
Його серце було сповнене любов’ю до України:
Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно,
Красуне, страднице моя!
В. Сосюра любив Україну, вірив у неї.
Україна… Вона й у серці Василя Симоненка. Прислухаюсь до мудрих слів поета, які звучать для мене, наче порада:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Слова ці будуть вічно жити в моєму серці.
Уже не один раз перечитую вірші Василя Стуса. Яку глибоку любов проніс поет у душі через своє коротке й важке життя! Він уболіває за рідним краєм:
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані.
Сто сердець, як сто палахкотінь.
Василь Стус болісно переживає негаразди суспільні, політичні, моральні. Їх він сприймає як власне нещастя і недолю всього народу. Він вважав, що тільки тоді можна називатися Людиною, коли ти найчесніший, найпалкіший син або донька своєї землі.
Нещодавно в Україні була прийнята Конституція. Але яких зусиль, яких кривавих жертв коштувала нашому народові ця довгоочікувана воля!
Ми не можемо забути і Берестечка, і заслання Т. Шевченка, і заборону української мови, і розгромлену Коліївщину, і голодомор 1933-го, і “розстріляне Відродження” 20-40-х років, і смерть цвіту нашої інтелігенції в брежнєвських концтаборах, і страшні дзвони Чорнобиля…
Я думаю, найкращим пам’ятником для тих, хто загинув за Україну святу, буде наше бажання будувати вільну незалежну державу. І для цього треба не тільки говорити про свою любов до рідної країни, а й самому працювати, віддавати всі свої сили.
Я вірю, що ми воскреснемо по-справжньому, бо світить нам пророцтво Тараса Шевченка: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. І буде наша Україна вільною, демократичною, багатою, незалежною країною, де не буде панів-недолюдків, що “правдою торгують” або зневажають те, за що боролися наші предки – свою національну культуру, мову, звичаї, віру і традиції.
Український поет Федір Тишко запитує: “Як же нам жити на рідній землі, щоб… наша квітуча і щедра земля справді для людства раєм була?”
А далі читаємо відповідь:
За синєє небо,
За жовте колосся
Боротися треба,
Щоб краще жилося.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)