“В чому складність образу Степана” за драмою Л. Українки “Бояриня”
Видатна українська письменниця Леся Українка у своїй поетичній драмі “Бояриня” вивела образ головної героїні Оксани, на прикладі якої показала, що може статися з людиною, відірваною від рідної землі, рідних традицій і звичаїв. Та не менш трагічним можна назвати і образ її чоловіка Степана, який і привіз Оксану до Московії.
Степан привіз свою жінку до рідної домівки і сподівався, що їх життя з Оксаною буде довгим та щасливим. Але щасливо пожити їм не судилося, бо Степан з першого дня не мав сили та сміливості боротися за своє щастя. Степан
Здається, що перш за все він піклується за свій добробут і добробут своєї родини. Але мені здається, що він піклується не про родину, а лише про свою кар’єру і свою голову, а до Оксани немає ніякої справи. Тому я не бачу особливої складності образу цього героя, хоча в деяких випадках він все ж таки прагне допомогти рідній країні. Прикладом того може бути те, що він бере подарунок для царя, привезений з України, але віддати його у нього не виходить і всі його прагнення залишаються лише прагненнями.
Оксана добре бачить, що відбувається з її чоловіком, як швидко він змінюється у погану сторону. Вона навіть пропонує втекти назад до рідної України, але Степан не погоджується, бо знову боїться царського гніву. В той же час він дуже переймається подіями, які відбуваються на рідній землі, і підпис договору з царем Богдана Хмельницького його навіть радує, бо Остап сподівається, що тепер його землякам полегшає.
Дивлячись на Остапа, коли він перебуває на службі у царя, можна подумати, що ця людина зовсім не має душевної сили, та й не бажає протистояти насадженню чужорідних традицій. Та виявляється, що це все ж таки зовсім не так, і це можна побачити у найстрашнішу годину його життя, у передсмертний час його дружини, яку він насправді кохає усім своїм серцем. Увесь трагізм долі Степана і трагізм його життя досить повно розкривають такі слова:
“Нас доля так уже скарала тяжко,
Що, певне, й Бог простить усі гріхи.
Хтось кров із ран теряв, а ми із серця.
Хто засланий, в тюрму замкнутий був,
а ми несли кайдани невидимі.
Хто мав хвилини щастя в боротьбі,
а нас важка, страшна душила змора,
і нам не вділено було снаги
ту змору подолати”.
Степан – відірвана від рідної землі людина із високою духовністю. Він втратив свій національний менталітет, будучи прислужником, виявляє страх за своє життя перед Московією і навмисно пориває зв’язки з посланцями з рідної країни. Хоча в минулому Степан був добрим козаком, справжнім українцем. Та в Москві життя Степана зводиться до виконання псиної ролі. Він усвідомлено знецінив національну гідність, здатність протистояти насадженню чужої волі, він не може знайти вихід с ситуації, що склалася з ним та Оксаною, і в цьому полягає складність і трагізм образу цього суперечливого героя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)