Узагальнення за розділом “Жанрово-тематичне розмаїття середньовічної літератури”
Узагальнення за розділом “Жанрово-тематичне розмаїття середньовічної літератури”
У добу Середньовіччя (V-XV ст.) особливо великий внесок у світову літературу зробили далекосхідний, середньосхідний і європейський культурні регіони. Китайця Лі Бо називали “вулканом поезії, безсмертним, скинутим з небес”. Він утілював у віршах найземніші проблеми китайців: утиски селян, тугу жінки за чоловіком, який пішов на війну, гіркий сум від проводів друга. Водночас його поезія, як і вірші його друга Ду Фу, глибоко філософічна іі асоціативна.
Персько-таджицькій ліриці притаманні філософічність, увага до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів, оспівування жінки, кохання, алегоричність. Її родоначальником уважають Рудакі (Адама поезії). Омар Хайям був майстром рубаї, у яких порушив найважливіші проблеми людського буття, безліч філософських питань. Гафіз у газелях уславив людину, її вільнолюбний дух, кохання, природу й рідну країну. Персько-таджицькій ліриці притаманна алегорична багатозначність і рельєфність образів.
Поема “Пісня про Роланда”‘
Поему Данте “Божественна комедія” називають енциклопедією середньовіччя. Поет неначе мандрує загробним християнським світом, потрапляючи до Пекла, Чистилища й Раю, звідси назви її частин. Данте так пояснював алегоричний зміст поеми: вона вказує людству шлях від гріховності й анархії до спасіння і щастя – через засудження (Пекло), спокуту (Чистилище) до Блаженства (Рай). Іван Франко високо оцінив заслуги італійця: “Дайте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням тою, що називаємо Середніми віками. Уся культура, усі вірування, усі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувшині…”