Усього й треба, що вчитатися
До проблеми адаптації технології “нове утворення” для класно-визначеної форми навчання
Усього й треба, що вчитатися
– боже мій,
Усього й справи, що забаритися
Над строкою –
Не пролистиуть нетерпеливою
Рукою,
А затриматися, прочитати
І перечесть…
Але от цього – “забаритися над строкою” – саме найчастіше не вдається чи школярам те в силу завантаженості програми, особливо в 10 – 11 класах, чи те в силу формального відношення до літератури, як до фізики або математики. Хоча, мабуть, у фізику
“Екскурсія в музей літературних героїв” допоможе вчителеві хоча б мало-мало наблизити учня до добутку, героєві, письменникові. Часто користуватися такою формою організації уроків не можна – вона вимагає великої кропіткої роботи, підготовки й, так сказати, “матеріальної” і в якімсь ступені артистичної.
Завжди роблю так, щоб по одному добутку готувалася не одна група; під час підготовки, консультуючи хлопців, “по секреті” ділюся: а в “них” т же саме, подумайте, пошукайте, може, щось більше оригінальне знайдете, більше цікаве, чим у суперників. На першому уроці, звичайно, “експонати” розглядаються ними поверхово, ті, що на очах. І це теж добре – для розуміння авторського задуму важливо все: і перший, і другий плани
На наступному уроці учні одержують остаточне завдання:
1) підготувати експонати для демонстрації (естетическое оформлення; як у будь-якому музеї, етикетки для кожного предмета – у дусі часу, добутку);
2) розташувати предмети так, щоб у ході екскурсії відновлювався сюжет оповідання (адже не все в класі читали його);
3) продумати “легенду” кожного експоната (чому це важливо для розуміння характеру героя, його ролі, авторського задуму, ідеї добутку);
4) передбачити “ізюминку” – сюрприз своєї екскурсії (музичний супровід, інсценівки-ілюстрації, спецеффекти);
5) розподілити ролі в групі, оформити свої візитки й відповідно до них виступити на екскурсії (директор музею, екскурсовод, хоронитель, реставратор, художник, автор, герой, відвідувач музею й т. д. – часом хлопці придумують настільки несподівані ролі, що екскурсія перетворюється майже в спектакль);
6) отхронометрировать час (10 – 15 мінут).
Екскурсія триває 1 – 2 уроки – залежно від кількості груп, добутків. Після виступу групи можливі й навіть заохочуються питання
Особливо люблять хлопці “єхидно” запитати, чому той або інший експонат, явно присутній в оповіданні, залишився музеєм непоміченим, адже “це так елементарно” тому-те й тому^-те. І, звичайно, приємно слухати, коли хтось із групи з достоїнством парирує цей випад, тим більше радісно, якщо питання було передбачено, але ще краще, якщо – немає (у цьому саме й полягає роль учителя – непомітно підготувати групи так, щоб вони були на висоті, як питаючі, так і що відповідають; у жодному разі не можна пускати все на самоплив, але й не заорганізовувати).
Якщо підготовка забирала тривалий час, шкода праця хлопців, можна надати їм можливість запросити у свій музей хлопців з інших класів або інших паралелей. Як правило, у ході таких екскурсій “музейні працівники” удосконалюють свої експонати, щось додають, щось забирають, заводять книгу відкликань
Ідея подібної форми уроку виникла не випадково, народилася вона з Майстерні по методу французької групи “Нове утворення” (ЖФеН). Методика цієї групи грунтується на традиціях і французької, і світовий педагогик, включаючи ідеї вільної школи Л. Толстого, творчі пошуки Виготського, досягнення російських учених і практиків, Макаренко, ельконина й ін. В основі поведінкової структури уроку – демократизм, творчість, віра в себе, ведучий принцип: “Здатні всі!”.
Зовні Майстерня (ательє, демарш) нагадує проблемний урок, але будується по чітко продуманій системі завдань, поступово в ході спільної роботи діти як би конструюють власне, породжене ними знання
Робота починається зі слова або образи, фрази, предмета, мелодії, тексту, малюнка… Це так званий індуктор. Далі кожний учень висуває свою гіпотезу, створює свій проект, відштовхуючись від поставленого завдання. Перш ніж оголосити перед усіма рішення проблеми, учні обмірковують її індивідуально, потім обговорюють її в малій групі, тобто навчання ведеться в постійному діалоговому режимі
Порівняння власної знахідки з іншими неминуче виявляє слабість або неповноту прийнятої поодинці гіпотези. Ця ситуація усвідомлення невідповідності свого знання називається розривом. І завершується Майстерня рефлексією, виступом майстри, що підводить підсумки
Отже, алгоритм процесу роботи Майстерної такий:
1) індуктор – початок, що мотивує творчу діяльність усіх;
2) робота з матеріалом (текст, схеми, фарби, моделі…);
3) співвіднесення своєї діяльності з діяльністю інших (як би самооцінка й самокорекція);
4) розрив, що народжує інформаційний запит (звертання до довідників, підручникам і т. п.).
Майстерня дозволяє розширити можливості визначеної організації навчання, хоча засновники її категорично проти використання майстерні в рамках звичайної школи. Але я, будучи скореною формою організації навчання, не була задоволена результатами, одержуваними в ході роботи Майстерні;
Занадто мізерними вони мені здавалися в порівнянні з витратами сил і часу вчителя. Уже третій рік мучуся над проблемою адаптації технології “Нове утворення” (Майстерня) для класно-визначеної форми навчання. Це дуже складно, адже звичайна Майстерня триває 4 – 5 годин безупинно. Реально у звичайній школі це практично нездійсненно. Але от принципи роботи застосувати виявилося все-таки можливо. Сполучення в одному виді роботи й індивідуальної, і груповий, і колективної форм навчання сприяє тому, щоб розвивалися й могли реалізувати себе всі учні
Бажання провести Майстерню повноцінно, продуктивно підштовхнуло до думки, що підготовчу роботу можна провести на декількох уроках, частина дати додому, а основну роботу сполучити на двох уроках. Майстерня можлива й на уроці літератури, і на уроці російської мови. Така методика була перевірена й дала гарні результати при проведенні Майстерень “Словникова робота як засіб розвитку мовлення” – 7 клас, “Типи тексту. Я розповім вам про себе…”, “Солоний урок” – 8 клас, “Стилі мовлення. Колобок” – 9 клас
(2 votes, average: 3.50 out of 5)