Уроки Пруста й творчість Натали Саррот і Алена Роб-Грийе
В основі Творчості Саррот подання про справжнє щиросердечне життя людини, що невимовна в слові. Словами можна тільки натякнути. Тропізми – ростовие руху Рослин, невловимі як рухи людської душі. Щоб на них натякнути потрібно прислухатися до того, що за словами. В 1997 р. “Відкрийте”, присвячений пригодам слів, вони – герой, ті слова які ми не говоримо. Звучать слова відкинуті при розмові людей. Тут пояснена суть її техніки: слова вимовні перешкоджають змісту й розумінню
“Золоті плоди” складаються з беззмістовних діалогів
Важливу
“Ви їх чуєте” (1972) рух сюжету в зміні оцінки ситуації. В уяві героя розвертається цілий роман: зовнішні враження плюс підсвідомість, роман “батьків і дітей”, пов’язаний з конфліктом поколінь. Роман не беззмістовний, скоріше навіть соціальний. Ця соціальність не є чимсь зовнішнім стосовно конструкції
Роб-Грийе (1922) перші книги вийшли пізно, метод його визначили як “шозизм” (річ). Вихідний задум – показати речі такими, якими вони є насправді. Звільнити мир від значень, що їм нав’язує ідеологія. Ми не бачимо самі речі, вони в ідеологічному ряді. Ряд цей потрібно знищитися
Бачення автором предмета стає усе більше й більше детальним, дотошно фіксуються всі нові й нові деталі. Предмет розпадається на деталі, він перестає походити на свою форму. Предмет може походити на все, що завгодно. Лабіринт – зона перетворень, будь-яка річ може походити на будь-яку іншу. Автор прагне осовободить речі від людської перспективи, але швидко розуміє, що всерйоз це зробити неможливо. Із цього він зробив висновок? Конвенції людського бачення перебороти не можна, значить із ним можна грати. Наприкінці 50-60х гг. його романи – ігрові, гра з літературними нормами. Замість хронологічних і причинно-наслідкових зв’язків – відбиття й варіювання
Людське бачення навантажує мир змістами, від нього й намагається звільнити речі, продовжує потужну модерністську установку. Мистецтво не повинне заворожувати читача ілюзією реальності, містити пафос і ідеї – все це зовнішнє стосовно мистецтва. Його “шозизм” наближає площина виденья до площини предмета. На зміну “шозизму” приходить повторення й варіювання епізодів, це обессмисливает роман і позбавляє його історії. Знаки вказують тільки один на одного, один приховує іншої. Роман перетворюється в стрічку Мебиуса. Ці романи – не привабливі історії про чарівних людей, у них немає моралі. Пригоди відбуваються тільки з мовою. Але вона є й грою зі змістом, з людським змістом, тому що будь-яке висловлення співвідноситься з людським життям, незалежно від бажання автора, воно обростає змістом. Така гра була основою й класичною літературою, доведення до межі досвіду нового роману реабилитиреут роман класичний. Тепер цінується насамперед гра сязиком.
У світлі цих спроб міняється погляд на історію й сучасність. У післявоєнні роки висуваються автори, що перебували раніше в тіні інших. У їхній творчості побачили альтернативу масовій літературі й авангардизму-модернізму. Їх спочатку визначили як постмодернистов: Набоков, Борхес, Фриш, Голдинг, Берджес, Кортасар, Барт, Маркес, Дюренмар.
“У пошуках втраченого часу” – свого роду сімейна хроніка й роман виховання “У напрямку до Свана” (1913), “Під покровом дівчин у кольорі” (1919) – зображують сімейне коло оповідача й становлення його особистості “Сторона Германтов” (1920) – нравоописательний, “Содом і Гоморра” (1920 – 1922) – зображення біблійних пороків суспільства, похмура картина розпаду норм моралі “Бранка” (1923) “Утікачка” (1925) – ці 2 романи про людську самітність, про неможливість і приреченість любові в пустелі, що висушує почуття, життя “Знайдений час” (1926 р. – посмертно, незакінчений).
Спосіб мислення й саме світосприймання батьків Марселя виводиться Прустом з їхнього суспільного статусу, що вони вважали настільки ж природним, як сам плин життя, і не допускають думки, що мир може бути влаштований інакше, без розподілу на бедних і богатих.
Замкнутість і вузькість їхнього кругозору стає джерелом у достатньому ступені комічних непорозумінь при спілкування сімейства Марселя зі світським денді Сваном, що мав велике коло знайомств серед знаті, які здавалися високоповажним буржуа недостатньо респектабельними й навіть трохи роняли Свана в їхніх очах, оскільки вони не мали подання про чужі для них суспільних сферах
Зразок і приклад станової замкнутості й обмеженості – тіточка Леония – жертва власної помисливості й себелюбності, ледарства, що звикла до безневинного вдавання для збереження режиму, що поринула в дріб’язковий інтереси, позбавлені змісту, з її млявістю, примхами, примхами, крихітними розумовими запитами. Тіточка Леония втілює вузькість провінційного буржуазного середовища
Служниця Франсуаза – народний характер, велике досягнення реалізму Пруста. Франсуаза – народний розум, тверезість суджень, забобони, жалісливість, покірність перед що відбувається, безкорислива любов до людства. Внутрісімейні відносини й психологія хворобливого, нужденного в пещенні підлітка, станова психологія, суспільні подання сімейства Марселя – помірного консервативного написані Прустом у традиціях сімейних романів кінця століття. Пруст зображує острівець патріархальності, доброти й взаємної прихильності
Останній роман циклу – “Знайдений час” – трактує тему мистецтва в сугубо ідеалістичному плані. Пруст розриває мистецтво з життям і віддає першому безумовна перевага. Мистецтво для Пруста – єдина віддушина в безрадісному світі, лише воно може вирвати людини з тенет часу й сприяти його злиттю з вічністю. От той ідеал, до якого Пруст прагне, але якого не досягається
Уроки Пруста були по різному сприйняті наступною літературою: модерністи засвоїли й продовжували розвивати суб’єктивно-ідеалістичні сторони прустовского методу; реалісти скористалися окремими прийомами для поглибленого показу людської психології
(1 votes, average: 5.00 out of 5)