Урок з вивчення роману М. Лермонтова “Герой нашого часу”
Тема: Справжній герой загадкової книги.
Мета: проаналізувати перші відгуки на роман Лєрмонтова “Герой нашого часу”; порівняти “героїв” прогресивної та реакційної критики – Печоріна і Максима Максимовича; ознайомити учнів з особливостями композиції роману; визначити жанр твору.
Епіграф:
Ми рано в’янемо, не знавши боротьби,
Перед погрозами – мов малюки недужі,
І перед владою – затуркані раби.
М. Лермонтов
Хід уроку
Учитель (читає з роману “Герой нашого часу”). “У першій молодості моїй
Це можна сказати і про Лєрмонтова, і про Печоріна.
“Герой нашого часу” – загадкова книга. Недаремно ж Антон Чехов писав: “Не можу зрозуміти, як міг він, будучи хлопчиком, зробити це!”
Лєрмонтову було 25 років, коли в березні 1839 року в “Отечественных
Критика того часу жваво відгукнулась на Твір Лєрмонтова. Що тільки не писали з приводу цього! Одні (Гоголь, Бєлінський ) вітали появу роману: (“Диявольський талант, – писав В. Бєлінський. – Молодозелено, та художній елемент так і пробивається крізь піну молодої поезії, крізь обмеженість суб’єктивносалонного погляду на життя”); інші оголосили героя аморальним, а дехто заперечував правдивість характеру Печоріна, стверджуючи, що в образі цього персонажа автор зобразив лише себе.
Реакційна критика протиставила Печоріну образ Максима Максимовича. Симпатії Миколи І були на боці Максима Максимовича, який покірно зносив тягар військової служби на Кавказі.
Сьогодні кожен з вас може сказати своє слово: хто ж він, справжній герой книги, герой 30х років XIX століття?
Учень. Я впевнений, що істинний герой – Печорін. Це сильна особистість. У нього чимало загадкового, дивного. Він просто не знає, куди прикласти свої неабиякі сили. Максим Максимович недаремно так прихильно ставився до Печоріна, відчував не лише “дивацтва”, а й силу: “славний був”.
Учениця. Максим Максимович заслуговує на повагу. Штабскапітан – досвідчений воїн, турботливий і щирий. Хіба проста людина не може бути героєм?
Учитель. Цікаве запитання. Справді, що мав на увазі Лєрмонтов, називаючи так роман? До речі, раннім заголовком був “Один із героїв початку віку”. Тобто для автора важливо було показати не виняткову особистість, а характерну для того часу: “одного з…”. Відкриємо книгу, щоб знайти відповіді на питання, які нас хвилюють.
Творча група (чотири учні) отримують завдання: простежити за поведінкою Печоріна і Максима Максимовича в історії з Белою.
Коментоване читання епізодів, у яких дана характеристика Печоріна:
І – Максим Максимович: “… був офіцер, молодий чоловік років двадцяти п’яти” до слів “Є ж, і справді, такі люди, у яких на роду написано, що з ними мають траплятися різні незвичайні речі”.
II – Печорін: “Послухайте, Максиме Максимовичу, – відповідав він, – у мене нещасний характер: чи виховання мене зробило таким, чи бог так мене створив, не знаю…” до слів “Дурень я, чи злодій, не знаю, але те правда, що я дуже заслуговую на жалість, можливо, більше, аніж вона: моя душа зіпсована світом, уява неспокійна, серце ненаситне; мені всього мало: до печалі я так само легко звикаю, як до насолоди, і життя моє стає пустішим з дня надень…”
III-Автор; “Він був середнього зросту…” до слів – “Скажу на завершення, що він був взагалі дуже непоганий на вроду і мав одну з тих оригінальних фізіономій, котрі особливо подобаються світським жінкам”.
Повідомлення творчої групи.
1.Історія Бели, розказана від імені Григорія Олександровича Печоріна.
2.Максим Максимович у фортеці за Тереком.
Історія Єели вустами Печоріна План
1.Нудьга.
2.Калим за Белу.
3.Ангел, посланий мені долею.
4.Я помилився.
5.Розчарування.
6.Підступність Казбича.
7.Смерть княжни.
8.Від’їзду Грузію.
Максим Максимович і Бела
Стосунки Печоріна і Бели
Реакція Максима Максимовича
Комплімент для Печоріна
Черкешенка у Григорія Олександровича
Печорін розігрує сцену прощання.
Бела кинулась йому на шию
Місяців чотири було все добре
Печорін збайдужів, пішов на полювання
Бела смертельно поранена”Я добре знаю поїхньому
І переклав його відповідь”
“…надів еполети, шпагу
І пішов до нього”
“Я, стоячи за дверима, також заплакав”
“Я до неї зрештою так звик, як до доньки…”
“Ну, просто, згадати смішно: я бігав за нею, наче якась нянька”
Приділена внутрішньому світу героїв, вперше дано психологічний портрет персонажа), соціальнофілософський (наявні картини життя, побут, заняття, піднімається питання сенсу людського існування), моральний (проголошуються загальнолюдські норми поведінки).
Домашнє завдання: написати твірроздум на одну з тем: “Дурень я, чи злодій – не знаю”; “Щоб “серце не зачерствіло”; проаналізувати роль пейзажу у творі; прочитати “Журнал Печоріна” (“Тамань”, “Княжна Мері”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)