Улюблений жанр І. О. Буніна
Безсумнівна письменницька заслуга Буніна, насамперед, складається в розвитку їм і доведенні до високої досконалості чисто російського жанру, що одержав всесвітнє визнання, оповідання або невеликої повісті тієї вільної і надзвичайно ємної композиції, що виникає як би безпосередньо з життєвого явища або характеру і найчастіше не має “замкнутої” кінцівки, що ставить крапку за повним вирішенням піднятого питання або проблеми. Виникнувши з живого життя, звичайні, перетворені й узагальнені творчою думкою художника, ці добутки російської
Щоб не бути голослівним з безлічі можливих прикладів приведу один – оповідання “Сонячний удар”. Сюжет цього оповідання простий: на пароплаві, що пливе по Волзі, зустрічаються поручик і молода жінка, що повертається додому після відпочинку в Криму. І отут з ними трапилося те, що призначено випробувати деяким: спалах страсті, подібний по силі сонячному удару. Герої немов зійшли з розуму, але розуміють, що обидва неспроможні противитися
Спочатку поручик поставився до того, що трапилося, дуже легко безтурботно, як до забавної пригоди, подібних якої чимало було і ще буде у його житті. Але, повернувшись у готель, він розуміє, що не має сил бути в номері, де усе ще нагадує про неї. З ніжністю згадує він її слова, сказані перед від’їздом: “Даю вам слово честі, що я зовсім не те, що ви могли про мене подумати. Ніколи нічого навіть схожого на те, що трапилося, зі мною не було, та й не буде більше. На мене точне затьмарення знайшло… Або, вірніше, ми обидва одержали щось начебто сонячного удару…”. І поручик усвідомлює, що готовий віддати життя за те, щоб знову побачити свою “прекрасну незнайомку” і висловити їй, як “він болісно і захоплено кохає її”. Якщо у добутках, написаних Буніним раніше, кохання було нещасливим тому, що воно була не розділеним, самотнім, то в цьому оповіданні трагедія кохання полягає в тім, що воно занадто сильне. Читач розуміє, що воно й не могло протривати, що розлука героїв закономірна і неминуча. Автор, щоб підкреслити мізерність відпущеного коханню часу, навіть не називає імен героїв, тільки описує стрімко, що розвивається дію. От ця “мізерність” часу і дає поштовх народженню такого роду новели. На декількох сторінках І. Бунін вміщує тему величезного роману, що могла розгорнутися з багатьма подробицями і найдетальнішим образом повідати про те, що в цьому світі стійкого щастя ні, особливо для російського характеру, а можуть бути тільки “сонячні удари”, що засліплюють душу і залишають щемливою пам’ять. І. Бунін був винятково гарним оповідачем. Може бути, зародження цього жанру простежується і з більшої глибини за часом, але найближчим класичним зразком його є, звичайно, “Записки мисливця” І. Тургенєва. У найбільш розвиненому виді ця російська форма зв’язується з ім’ям Чехова, одного із трьох “богів” Буніна в літературі (перші два – Пушкіни і Толстой). Бунін, як і Чехов, у своїх оповіданнях і повістях зачаровує читача іншими засобами, чим зовнішня цікавість, “загадковість” ситуації, відома винятковість персонажів. Він приковує раптом нашу увагу до того, що на перший погляд зовсім звичайно, доступно буденному досвіду, і змушує пильно в нього вдивитися.
Західна література все ж таки у більшій своїй частині будується на сюжеті. Російські класики, як би зговорившись, чомусь не прагнули будувати захоплюючу інтригу. Це пояснюється тим, що вони відбивали живе життя і намагалися за зовнішніми проявами бачити глибинну суть російської людини, його душу.