Українське село 20-х років у п’єсах М. Куліша М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ДРАМАТУРГІЯ
М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА
Українське село 20-х років у п’єсах М. Куліша
Микола Куліш сприяв розвитку української драми 20-30-х років XX століття, він один з основоположників жанрового збагачення української драматургії. Жанровий спектр його творів надзвичайно широкий: від народної драми й сатиричної комедії до лірико-романтичної сонати й соціальної драми. Свої п’єси він будує переважно на сюжетах з українського життя.
Тему українського села 20-х років М. Куліш розкриває у своїй трилогії,
Перша частина трилогії, драма “97”, була завершена у 1924 році. У процесі роботи вона мала кілька варіантів назв: “Мусій Копистка”, “Голод”, “Незаможники”, “Гибель одного комнезаму”, “Десь на селі”, доки автор не спинився на “97”. Це один із найкращих творів Куліша. Звертається він у ньому до зображення трагічних подій – голоду 1921-1922 років на Херсонщині, який призводить до людоїдства.
Закінчується громадянська війна. У країні склалася доволі складна ситуація, спричинена посухою та неврожаєм.
Головний конфлікт у драмі розгортається навколо вилучення церковних коштовностей, за які планується купити хліб. Учасниками конфлікту стають, з одного боку, незаможники на чолі з Мусієм Кописткою, з іншого – куркулі.
Головний герой твору – селянська маса, найяскравішим представником якої є голова комнезаму Мусій Копистка, в недалекому минулому наймит. Але Мусій більше не хоче так жити. Він навчається грамоти, будує хату, у якій щасливо живе разом із дружиною Параскою. Трохи іронічний, Мусій Копистка приваблює душевною щедрістю і незламністю. Він, як ніхто інший, виявляє високу політичну свідомість. Звертаючись до селян, він говорить: “Не журись, браття!…Тільки держись купи, головне тут – контакту держись…”.
Дружина Мусія Параска – типовий представник українського жіноцтва по – революційного села, її образ споріднений з кращими жіночими образами української класики. Наділена почуттям власної гідності, вона готова піти на смерть за свого чоловіка, бо вірить в нього, в правоту його справи.
Сільські багатії не цікавляться життям бідняків, яких вони прирекли на голодну смерть. Вони хочуть будь-що взяти владу в свої руки, аби й далі нещадно визискувати незаможників. Та в найкритичніший момент у село повертається Серьога Смик, який обміняв золото на хліб, – “97 пудів хліба привіз і ще обіцяють дати”.
На відміну від прямих класових конфліктів, які рухають дію у драмі “97”, ворожа діяльність куркулів не є провідною в драмі “Прощай, село”. Зіткнення тут грунтуються на іншому – зіткненні середняка Романа з історичними вимогами часу. В основу розвитку сюжету драматург поклав подію, типову як на той час: з міста приїздить для допомоги в проведенні колективізації Марко – двадцятитисячник. Він свою роль розуміє як роль порадника, хоч і нелегко це робити у справі, якої ще ніхто не робив і в якій сам не дуже тямиш. За багато років перебування в місті Марко призабув і темпи сільського побуту, і звичаї, й умови життя та праці. Він дивується: “Невже отак і живете – все село без годинника?.. Невже й умивальника немає? Невже й тепер ще вмиваєтесь так, як до революції вмивались, з рота? Пройшов селом – темно, як на кладовищі. Якісь канави, рівчаки…”.
Рішуче засуджує Марко методи колективізації, які застосовує Пархімча, закликає уважніше поставитися і до Дмитрика, сина куркуля Ільченка, який розповів сільським активістам, де батько ховає гроші, адже його мрія – стати комсомольцем.
Цією п’єсою Куліш вичерпує тему про українське село 1919-1933 років. Драматург показав нові типи сільських мужиків-бідняків, які на новому історичному етапі виступили вершителями долі народу, втілював в їх образах типові риси селянства, яке віками мріяло про власну землю, вільну працю на ній і повірило в можливість нового щасливого життя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)