Українська література (XIV – XVIII ст.)

Література кожного народу є його художньою історією. Вона виникає на певному етапі культурного розвитку цього народу (коли з’являється писемність) і довгі віки розвивається поряд з ним, відтворюючи в художніх образах і картинах різні події та явища дійсності і духовного життя людей. Ось чому про минуле й сучасне різних народів ми довідуємося не лише з історичних праць, а й з літературних творів.

У період становлення та формування української народності (XIV – XVIII ст.) виникла і розвивалася напіа давня література. З окремими творами таких

видатних – її письменників, як Іван Вишенський та Григорій Сковорода, ви ознайомитесь у 9-му класі. Художні твори тих часів писалися староукраїнською літературною мовою. В її основі лежала давньоруська мова Київської Русі. Проте вона за граматичними особливостями й лексичним складом істотно відрізнялася від своєї попередниці. Протягом кількох сторіч у неї проникали граматичні форда й слова з розмовної української, а також російської, білоруської, литовської, польської, латинської мов.

Деякі поети другої половини XVIII ст. писали свої твори мовою, близькою до розмовної. Однак першим письменником нової

української літератури, в основу якої покладено народну, вважається І. Котляревський. 1798 року вийшли у світ три частини його поеми “Енеїда”, написаної тією мовою, – якою розмовляли люди на Полтавщині. Може, ви знаєте ще два твори цього письменника – п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”. Слідом за Котляревським народною мовою писали свої твори П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко та інші. Але основоположником нової української літератури вважається Т. Шевченко, який підніс її на той рівень, на якому стояли тоді європейські літератури. У наступні десятиріччя з’явилися нові письменники, які збагачували літературу своїми творами.

Українське мистецтво слова постійно розвивалося у тісних зв’язках з іншими літературами. Прогресивні письменники відтворювали тогочасну дійсність, викривали соціальні пороки суспільного ладу.

Однак умови розвитку національних літератур були не однакові. Хоч самодержавство й чинило утиски прогресивким російським письменникам, але це були тільки неодинокі випадки. Українська література терпіла постійні переслідування й обмеження, а то й прямі заборони. Особливо руйнівними були дві акції царату проти української культури: Валуввсь-

Кий указ 1863 та Емський циркуляр 1876 років. Заборонялося друкувати українською мовою оригінальні й перекладні художні твори та наукові праці,, робити театральні вистави. Українські письменники зрідка могли надрукувати якісь із своїх творів у Галичині, де урядовий тиск був дещо слабшим. Чимало творів не змогли побачити світ; багато рукописів загублено й утрачено назавжди. Діячі української культури нерідко опинялися за гратами чи в засланні (Т. Шевченко, П. Грабовський, І. Франко, Б. Грінченко та інші).

Проте зовсім задушити українську культуру царату не вдалося. І під тяжким гнітом вона розвивалася; збагачувалося і наше красне письменство; його кращі художні досягнення лягли в золотий фонд світової літератури.

Ви вже вивчали чимало творів, написаних за часів кріпацтва, визначали їх тему, ідею, характеризували дійових осіб. Тепер давайте узагальнимо ці знання. Основною темою (предметом зображення) в літературі того часу було важке підневільне становище селянства і боротьба проти кріпацтва. На цю тему написані вірші Т. Шевченка “Якби ви знали, паничі…”, “І золотої, й дорогої…”, “І виріс я на чужині…”, оповідання Марка Вовчка “Горпина” та інші. Головні герої цих творів – селяни-страдники і борці за їхнє визволення, провід-на думка – кріпацтво є великим лихом для народу, а тому повинно бути знищене.

Боротьба народу проти кріпацтва дедалі посилювалася, що змусило царя видати маніфест про його скасування. Селяни звільнилися від особистої залежності, але мусили платити викуп. Кращі землі забрали собі поміщики, а колишнім кріпакам виділяли піщані або заболочені. Становище селянства ще погіршилося. Частина селян спродувала свої вбогі ниви й ішла в міста на заробітки. У ці часи інтенсивно розвивається промисловість, зростає й міцніє робітничий клас. Загострюється боротьба проти самодержавства.

Відбуваються зміни й у побуті народу, віруваннях, обрядах, а також у характері людей, їхніх інтересах і прагненнях.

Усі ці явища в житті суспільства знаходять своє відтворення в художній літературі. Основними темами її є показ нещадного визиску трудящих міста й села, їхнього важкого становища, змін у психології, особливостей визвольної боротьби. Згадайте, наприклад, такі відомі вам твори, як “Швачка” П. Грабовсько-го, “Ялинка” і “Маленький грішник” М. Коцюбинського, “Школяр” А. Тесленка. Тут виведені образи вільних, але дуже вбогих селян (Яким, Василько, Прокіп, Миколка), міської най

Мички і бездоглядної дитини (Ярина, Дмитрик), виснаженої непосильною працею дівчини-швачки.

Вивчаючи художні твори, вміщені в цьому розділі підручника, ви доповните і поглибите свої знання про розвиток української літератури XIX ст.

1. Коли виникла давня. українська література?

2 Хто був зачинателем нової української літератури?

З’. Які теми, ідеї, образи-персонажі характерні для творів, що змальовують часи кріпацтва? Наведіть приклади.

4. Назвіть твори, в яких відображено життя трудящих за царату. Розкажіть про головних героїв цих творів.

Б. Що ви знаєте про переслідування російським самодержавством української культури й літератури?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Українська література (XIV – XVIII ст.)