Україно, Україно! Серце моє, ненько!
Тарас Шевченко – видатний поет української літератури. За своє життя Шевченко написав багато творів, кожний з яких є витвором мистецтва. В усі періоди творчості Шевченка ми бачимо його зацікавленість історією України. Усвоїх поемах “Холодний Яр”, “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, “Гайдамаки” та у поезії “До Основ’яненка” автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, вірив, що козацька “слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия
У поезії “До Основ’яненка” гостро відчувається туга за козацькою вольницею – за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину. І от козацтва, яке було нездоланним заслоном на шляху могутніх орд зі сходу до півдня й врятувало Європу, не стало. Ось чому автор сумує за преславними козаками. Повернення їх можливе, але тільки як повернення ідеї:
Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани!
Поезія “До Основ’яненка” вся пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава Україні!
За рік до написання цієї поезії Тарас Шевченко склав невелику поему “Тарасова ніч”. В основу поеми покладена історична подія – перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 році. Кобзар оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і почуття гордості за звитяжну славу предків переплітається з журбою:
Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Було колись – панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!
Шевченко у своєму творі закликає українців “тії слави козацької” повік не забувати і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, що запанували над “козацькими дітьми”. А як оптимістично звучать рядки поеми “Годі журиться”, кличуть до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, називає гетьмана сизим орлом. Але Кобзар обливається “гіркими сльозами”, тому що Україна стоптана ворогами:
Була колись козацька І слава, і воля, Слава сяє, а воленьку Спіткала недоля.
Оспівав Шевченко також Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював походи супроти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, справедливим, за що побратими його дуже шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців – розбурхана стихія лише звеселяє їхні серця, піднімає козацький дух. Оспівуючи славні перемоги козаків, Шевченко використовує рефрен “було колись”:
Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати. Панували, добувши і славу, і волю; Минулося: осталися Могили по полю.
Могили ті – і свідки гучної слави, і нагадування сучасникам, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Іван Підкова, і зараз, напевне, є, бо дух народу не знищений. Шевченко дуже сумує за звитяжною славою предків, але сподівається на краще.
Твори Шевченка свідчать, що треба вчитися у козаків волелюбності, громадської мужності та людської гідності. У поемах показано лицарську звитягу українців XVІІІ століття. Автор зробив висновок, що народ повинен берегти й шанувати пам’ять про козацьку славу. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу. І ми повинні назавжди запам’ятати роки козацької слави.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)