Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь
Ці слова великого українського поета аніскільки не втратили своєї актуальності сьогодні. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема відірваності більшості українців від свого коріння, їх незнання свого походження, роду, історії краю, Вітчизни. Та чи тільки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рідну мову, зберігати і примножувати звичаї і традиції свого народу. Прикро, що більшість українців краще знає чужу мову і чужі традиції, аніж свої власні.
Тарас Шевченко, будучи
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І ва небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля,.
Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність і чарівність,
Але занедбана не лише Мова, а й Історія, пам’ять, минуле народу. Українці не знають “чия правди, чия кривда і чиї
Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпорадність. Він закликає “подивитися лишень добре, пригадати тую славу”, що “кров’ю умивалась”, “спала на козацьких вольних трупах”. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.
Тогочасна Україна бачилася Шевченкові “руїною Трої”. І таке порівняння не було безпідставним, просто пустими словами. Україна залишається “бездітною вдовицею” , бо “сини… на чужині, на чужій роботі” (“Розрита могила”). “Степи її запродані жидові, німоті”, вона – “розрита могила”, над якою збиткуються не тільки чужинці, а й рідні діти. Це є справді національна трагедія, всенародне лихо.
Побудову суверенної України треба починати з виховання національної гідності, любові до народних святинь. До цього і закликає нас Шевченко:
Свою Україну любіть,
Любіть її…
Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
І це не пусті слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбі за відродження нашої національної свідомості. Запам’ятаймо ж їх.
Ці слова великого українського поета аніскільки не втратили своєї актуальності сьогодні. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема відірваності більшості українців від свого коріння, їх незнання свого походження, роду, історії краю, Вітчизни. Та чи тільки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рідну мову, зберігати і примножувати звичаї і традиції свого народу. Прикро, що більшість українців краще знає чужу мову і чужі традиції, аніж свої власні.
Тарас Шевченко, будучи справді інтелігентною і освіченою людиною, зумів дійти до усвідомлення обов’язку перед народом, з якого вийшов. Він засуджує тих псевдо-патріотів, які цуралися вітчизняного і схилялися перед іноземним-
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля…
Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність і чарівність.
Але занедбана не лише мова, а й історія, пам’ять, минуле народу. Українці не знають “чия правди, чия кривда і чиї ми діти” (“До Основ’яненка”). Нашу історію нам розкажуть інші, навчать нас своїх пісень, привчать до своєї музики і культури.
Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпорадність. Він закликає “подивитися лишень добре, пригадати тую славу”, що “кров’ю умивалась”, “спала на козацьких вольних трупах”. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.
Тогочасна Україна бачилася Шевченкові “руїною Трої”. І таке порівняння не було безпідставним, просто пустими словами. Україна залишається “бездітною вдовицею” , бо “сини… на чужині, на чужій роботі” (“Розрита могила”). “Степи її запродані жидові, німоті”, вона – “розрита могила”, над якою збиткуються не тільки чужинці, а й рідні діти. Це є справді національна трагедія, всенародне лихо.
Побудову суверенної України треба починати з виховання національної гідності, любові до народних святинь. До цього і закликає нас Шевченко:
Свою Україну любіть,
Любіть її…
Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
І це не пусті слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбі за відродження нашої національної свідомості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)