“Убив я поему. убив, не народивши…” – (“Плач по двох непороджених поемах”)
Мінута молчанья. Мінута – як роки. Себе промовчали – Усі чекали погоди. Сьогодні не скажеш, а завтра вже не поправиш. Вічна пам’ять. А. Вознесенськ Андрій Андрійович Вознесенськ увійшов у літературу яскраво, стрімко. Уже на початку Творчості поет ставить серйозні питання й намагається їх вирішити. Тема розтрати внутрішніх багатств людської особистості – одна з важливих тем лірики Андрія Вознесенська. Вона особливо драматично звучить у вірші “Плач по двох непороджених поемах”. Амінь. Убив я поему. Убив, не народивши. До похоронів!
Алл С о ч. Р У О, як ти хотіла, щоб син твій ішов Чисто й прямо, Устань, мама. Ви встаньте в Сибіру, У Парижу, У глухих містечках. Ми стільки вбили в собі, не народивши. Устаньте… Вірш це як реквієм всьому нездійсненому, ненародженому по нашим лінощам, малодушності або через відсутність знань. Ми однаково винуваті перед собою й суспільством за все незроблене.
Цим бездуховним ледарям поет протиставляє щирих творців – “людей упертої вдачі”. Творчість і праця – тільки вони здатні врятувати особистість. Людина тільки в діяльності може знайти себе, реалізуватися на благо суспільства. Творчість і тільки творчість – у будь-яких областях життя,- є виправданням людського буття. Тому ж, хто виніс вогонь крізь потраву, – Вічна слава! Вічна слава! Вірш звучить бойовим-бойовій-по^-бойовому, поет начебто боїться, щоб воно не пролунало занадто ніжно й задушевно.
Тут Вознесенськ виступає непримиренним борцем з будь-якою несправедливістю, антигуманізмом. Поет висуває високі вимоги насамперед до себе, а потім уже й до навколишнім. Ця цивільна позиція стане основою в