“У сильного бекилий винен завсігди…” Твір за байкою І. Крилова “Вовк і Ягня”
Уявіть собі спекотний полудень. Біля струмка – Ягня. Тільки-но воно нахилилося, щоб водички напитися, як чує грізний голос. Озирнулося бідолашне – Вовк стоїть та й каже: “Як, нахабо, смієш ти мутити потік цей прохолодний мій, напій піском бруднити?..” Серденько у Ягняти затріпотіло. Подивився він довкола – нікого поблизу. Виходить, допомоги чекати нізвідки. А Вовк страшний. Ягня те, може, попереджали дорослі досвідчені знайомі, що зустрічі з Вовком небезпечні, але воно було необачним і тепер потрапило у скрутне становище. Жах ішов від
Здавалося, Ягня наводило важливі аргументи на свою користь: воду в ручаю Від світлості я нижче кроків на сто п’ю…
Але Вовку виправдання не потрібні. Річ не у воді, яку нібито скаламутило Іпія, а в бажанні Вовка поласувати Цим самим Ягнятком. Вовк відмінно маслі свої наміри.
Сильний у байках завжди нахабніший від того, хто слабший. Неможливо досі укатися до серця нахаби. Це у казках добро перемагає зло, і у казках на допомогу прийдуть чарівні сили. Байка наближена до життя, де – кожен сам по собі. І з Ііовком навряд чи хтось захотів би мати справу. Кому потрібне беззахисне Ягня, Икого Вовк врешті-решт “поволік у темний ліс”?